Аґата Крісті - Таємнича пригода в Стайлзі

Пуаро закурив свою крихітну сигарету, затримавши погляд на стелі.

– Вони домовилися кинути підозру на Джона Кавендіша, купивши стрихнін у сільській аптеці та розписавшись у журналі його підписом.

У понеділок місіс Інґлторп прийме останню дозу своїх ліків. Отож у понеділок, о шостій годині, Альфред Інґлторп влаштовує так, що його бачать багато людей у місці, дуже віддаленому від села. Міс Говард заздалегідь придумала неправдоподібну історію про нього й місіс Райкес, щоб потім пояснити його мовчання. О шостій годині міс Говард, переодягнена як Альфред Інґлторп, заходить в аптеку зі своєю історією про собаку, отримує стрихнін і ставить підпис Альфреда Інґлторпа Джоновим почерком, який перед тим уважно вивчила.

Але це не спрацює, якщо Джон теж зможе підтвердити алібі, тому вона пише йому анонімну записку – усе ще копіюючи його почерк, – яка приводить його у віддалене місце, де навряд чи його побачать.

Поки все йде добре. Міс Говард їде до Міддлінґема. Альфред Інґлторп повертається в Стайлз. У будь-якому разі ніщо не може його скомпрометувати, оскільки стрихнін, який отримала міс Говард, зрештою, потрібен лише як привід, щоб кинути підозру на Джона Кавендіша.

А тоді трапляється перешкода. Того вечора місіс Інґлторп не приймає свої ліки. Пошкоджений дзвінок, відсутність Синтії, влаштована Інґлторпом через свою дружину, – усе даремно. І тоді він дає промах.

Місіс Інґлторп вийшла, і він вирішує написати своїй спільниці, яка, на його острах, може панікувати через провал їхнього плану. Імовірно, місіс Інґлторп повернулася швидше, ніж він очікував. Упійманий на гарячому й дещо схвильований, чоловік поспішно зачиняє й замикає свій письмовий стіл. Він боїться, що, залишившись у кімнаті, буде змушений відімкнути його знову і місіс Інґлторп може мигцем побачити листа до того, як він його вихопить. Тому Інґлторп виходить і прогулюється в лісі, не подумавши, що дружина може відімкнути стіл і виявити компрометувальний документ.

Але саме так, як ми знаємо, і трапилося. Місіс Інґлторп читає лист і усвідомлює підступність чоловіка й Івлін Говард, хоча, на жаль, речення про бромід не застерігає її. Вона розуміє, що в небезпеці, але не відає, у чому та криється. Вона вирішує не казати нічого чоловікові, але пише адвокату з проханням прийти завтра й вирішує негайно знищити щойно складений заповіт. Вона зберігає фатальний лист.

– То саме щоб знайти той лист, її чоловік виламує замок бювара?

– Так, і через величезний ризик, на який пішов, зрозуміло, що він чудово усвідомлював його важливість. За винятком того листа, не було нічого, що могло поєднати його зі злочином.

– Є лише одна річ, яку я не можу зрозуміти: чому він не знищив його відразу, як отримав?

– Тому що не насмілився ризикнути ще більше – тримати його в себе.

– Не розумію.

– Погляньте на це з його точки зору. Я виявив, що було лише п’ять коротких хвилин, у які він міг забрати його, – п’ять хвилин перед нашим прибуттям на місце злочину, бо до того часу Енні замітала сходи й побачила б, хто йшов у праве крило. Уявіть собі! Інґлторп заходить у кімнату, відімкнувши двері за допомогою одного з ключів від інших дверей – вони всі досить схожі. Він поспішає до бювара – той замкнений, і ключів ніде не видно. Для нього це жахливий удар, бо означає, що він не приховає свою присутність у кімнаті, як сподівався. Але чоловік чітко розуміє, що потрібно ризикнути всім заради того проклятого доказу. Він швидко виламує замок складаним ножиком, перекидає папери, поки не знаходить те, що шукає.

Але тепер з’являється свіжа дилема: він не наважується тримати папір у себе. Можуть побачити, як він виходить із кімнати, і проведуть обшук. Якщо документ знайдуть у нього – це певна загибель. Можливо, у той момент він також чує звуки внизу – із будуара виходять містер Веллз і Джон. Він мусить діяти швидко. Де заховати той жахливий аркуш паперу? Уміст кошика з паперовими відходами зберігається, і в будь-якому разі його точно оглянуть. Можливості знищити листа в нього немає, і він не наважується його зберігати при собі. Інґлторп обертається і бачить – що, mon ami ?

Я хитаю головою.

– За мить він порвав лист на довгі тонкі смужки і, скрутивши їх у джгутики для розпалювання каміну, поспішно засовує їх серед інших джгутиків у вазі над каміном.

Я вражено вигукнув.

– Ніхто б не подумав подивитися туди, – продовжував Пуаро. І він зміг би на дозвіллі повернутися й знищити цей єдиний доказ проти себе.