Аґата Крісті - Таємнича пригода в Стайлзі

Вона опустила голову.

– Ви маєте рацію, мсьє. Розумієте, якби я знала, що, розповівши про ці факти, хоч чимось допоможу своєму чоловікові, то так і зробила б. Але мені здавалося, що це ніяк не проллє світло на питання його провини чи невинності.

– У певному сенсі ви маєте рацію, мадам. Але, знаючи правду, я б уникнув багатьох помилкових припущень і побачив би справжнє значення інших подій.

– Заповіт! – вигукнув Лоуренс. – Мері, то це ти його знищила?

Вона похитала головою, як і Пуаро.

– Ні, – сказала спокійно вона. – Є тільки одна людина, яка могла його знищити, – сама місіс Інґлторп!

– Неможливо! – вигукнув я. – Вона ж тільки склала його того полудня!

– Проте, mon ami , це зробила місіс Інґлторп. Бо як інакше можна пояснити той факт, що в один із найспекотніших літніх днів місіс Інґлторп наказала розпалити в її кімнаті камін?

Мені перехопило подих. Якими ж ми були ідіотами, не подумавши, що той вогонь – це якась недоладність! Пуаро продовжував:

– Температура того дня, мсьє, була вісімдесят градусів у тіні. Утім місіс Інґлторп наказала розпалити камін! Чому? Тому що хотіла щось знищити й не придумала іншого способу. Пам’ятаєте, що згідно з жорсткою економією під час війни в Стайлзі не викидали жодного клаптика паперу? Тому іншого способу знищити такий цупкий документ, як заповіт, не було. Почувши, що в кімнаті місіс Інґлторп розпалили камін, я відразу ж дійшов висновку, що необхідно було знищити деякі важливі документи, імовірно заповіт. Отже, знахідка обвугленого клаптика паперу в каміні для мене не була несподіванкою. Звісно, тоді я ще не здогадувався, що заповіт склали саме того дня, і мушу визнати, що, дізнавшись про це, я допустився серйозної помилки. Я подумав, що рішення місіс Інґлторп знищити свій заповіт було прямим наслідком сварки того полудня, тому сварка відбулася після, а не перед складанням заповіту.

Але, як нам відомо, я помилився й був змушений відмовитися від цієї ідеї. Я розглядав проблему з іншої точки зору. Так от, за чотири години Доркас випадково підслухала, як її господиня сердито сказала: «Не думай, що страх розголосу чи скандал між чоловіком і жінкою стримає мене». Я припустив – і, до речі, цілком правильно, – що ці слова вона адресувала не чоловіку, а містерові Джону Кавендішу. О п’ятій, годиною пізніше, використовує майже ті самі слова, але точку зору змінює. Жінка зізнається Доркас: «Не знаю, що робити; скандал між чоловіком і дружиною – жахлива річ». О четвертій годині вона була роздратована, але повністю володіла собою. О п’ятій у неймовірному розпачі говорить про те, що пережила «жахливий шок».

Зваживши на все з точки зору психології, я зробив припущення й був переконаний у його правильності. Другий «скандал», про який вона говорила, не збігався з першим і стосувався її самої!

Реконструюймо події. О четвертій годині місіс Інґлторп свариться зі своїм сином і погрожує викрити все його дружині, яка, до речі, чула більшу частину розмови. О четвертій тридцять місіс Інґлторп під впливом розмови про дійсність заповітів складає заповіт на користь свого чоловіка, який засвідчують двоє садівників. О п’ятій Доркас знаходить свою господиню в стані значного занепокоєння з аркушем паперу – «листом», на думку Доркас, – у руці, і саме тоді місіс Інґлторп наказує розпалити камін у її кімнаті. Очевидно, що між о пів на п’яту та п’ятою щось сталося, що повністю перевернуло її почуття, оскільки тепер вона так само прагне знищити той заповіт, який щойно так хотіла скласти. Що ж тоді трапилося?

Наскільки нам відомо, упродовж тієї півгодини вона була зовсім одна. Ніхто не входив і не виходив із будуару. Що ж спричинило таку раптову зміну настрою?

Можна лише здогадуватися, але сподіваюся, що моє припущення правильне. У письмовому столі місіс Інґлторп не було жодної марки. Нам це відомо, тому що пізніше вона просить Доркас принести їй кілька. У протилежному кутку кімнати стоїть письмовий стіл її чоловіка. Вона намагалася знайти марки і, згідно з моєю теорією, хотіла відімкнути стіл своїми ключами. Те, що один з них підійшов, я знаю. Отож вона відмикає шухляду стола і, шукаючи марки, випадково натрапляє на дещо інше – листок паперу, який Доркас бачила в її руці і який, звичайно, не мав потрапити на очі місіс Інґлторп. З іншого боку, місіс Кавендіш переконана, що цей аркуш, за який так міцно вчепилася її свекруха, – письмовий доказ невірності її чоловіка. Вона вимагає його в місіс Інґлторп, яка запевняє її, цілком щиро, що цей лист її не стосується. Місіс Кавендіш не вірить їй, гадаючи, що місіс Інґлторп прикриває пасинка. Оскільки місіс Кавендіш – дуже рішуча жінка й під маскою стриманості шалено ревнує свого чоловіка, то налаштована будь-якою ціною дістати той аркуш, і у вирішенні цієї проблеми їй на допомогу приходить випадок. Вона несподівано знаходить ключ до бювара місіс Інґлторп, який та загубила вранці. Мері знала, що свекруха завжди зберігає всі важливі документи в цьому бюварі.