Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

– Звичайно! – вигукнула Дженніфер, – ви не знайомі з Адель, чи не так?

Ланс прошепотів: «О, так, я з нею знайомий», узявши руку Адель у свою. Коли він подивився на неї, її повіки затремтіли. Вона сіла, переклавши млинець, який їла, у ліву руку, а праву підняла й поправила собі волосся. То був суто жіночий рух. Це означало її визнання того, що до кімнати увійшов чоловік, вартий уваги. І мовила своїм низьким, лагідним голосом:

– Сідайте на канапу, поруч зі мною, Лансе. – Вона налила йому філіжанку чаю. – Я рада, що ви приїхали. Ми вкрай потребуємо ще одного чоловіка в домі.

Ланс сказав:

– Ви повинні дозволити мені зробити все, що я зможу, аби вам допомогти.

– Ви знаєте – та, можливо, і не знаєте – тут побувала поліція. Вони думають… вони думають, – голос у неї зірвався, і вона заплакала гіркими слізьми: – О, це справді жахливо! Жахливо!

– Я знаю, – серйозним і співчутливим голосом сказав Ланс. – Річ у тому, що вони зустріли мене в лондонському аеропорту.

– Поліція вас зустріла?

– Так.

– Вони хотіли поговорити з вами?

– Ну, як би вам сказати, – Ланс намагався применшити значення своєї розмови з поліцією, – вони розповіли мені про те, що сталося.

– Його отруїли, – сказала Адель, – ось що вони думають, ось що вони кажуть. І то було не харчове отруєння. Його умисне хтось отруїв. Мені здається, вони думають, то був хтось із нас.

Ланс подарував їй несподівану швидку усмішку.

– Нехай у них від цього голова болить, – заспокоїв він її. – А нам нема чого хвилюватися. Який чудесний чай! Давно мені не доводилося пити справжнього англійського чаю.

Іншим незабаром передався його настрій. Адель несподівано запитала:

– А де ваша дружина? Ви маєте дружину, Лансе?

– Я маю дружину, так. Вона в Лондоні.

– Але чи не краще буде, якщо ви привезете її сюди?

– Ми ще маємо час змінити свої плани, – сказав Ланс. – Проте Пет, моїй Пет, цілком добре й там, де вона є.

Ілейн гостро кинула:

– Але ти ж не хочеш сказати… Ти ж не думаєш…

Ланс швидко промовив:

– Який чудовий шоколадний кекс. Я мушу покуштувати його.

Відрізавши собі шматок, він запитав:

– А тітка Ефі ще жива?

– О, так, Лансе. Вона не сходить униз і не трапезує з нами, але почуває себе цілком добре. Щоправда, вона стала дуже дивною.

– Вона завжди була дивною, – сказав Ланс. – Я мушу піднятися нагору й побачитися з нею після чаю.

Дженніфер Фортеск’ю промурмотіла:

– У її віці людина хоче перебувати там, де їй здається, що вона вдома. Тобто там, де вона матиме добрий догляд.

– Нехай Бог допоможе будь-якому закладові для старих дам, який прийме тітку Ефі у свої стіни, – жартівливо кинув Ланс. Потім додав: – А що то була за цікава дівчина, сором’язлива й лагідна, що відчинила мені двері?

Адель здавалася здивованою.

– А хіба вам відчинив двері не Крамп? Дворецький? О, я геть забула. Сьогодні ж у нього вихідний. То була, певно, Ґледіс, хто ж іще…

Ланс описав зовнішність дівчини, яка відчинила йому двері:

– Сині очі, волосся, розділене навпіл, лагідний голос із янгольськими інтонаціями, а що ховається за всім цим, я не наважуся припустити.

– То, певно, була Мері Дав, – здогадалася Дженніфер.

Ілейн сказала:

– Вона, можна сказати, завідує нашим господарством.

– І тепер завідує?

– Вона дуже корисна для нас, – сказала Адель.

– Атож, – замислено промовив Ланс. – По ній видно, що користі з неї багато.

– Але її найкраща риса – це те, що вона знає своє місце. Вона ніколи не задирає носа, якщо ви розумієте, про що я кажу.

– Розважлива й мудра горличка Мері, – сказав Ланс і відрізав собі ще один шматок шоколадного кексу.

– То ти знову знайшовся, як загублений пенні, – сказала міс Ремсботтом.

Ланс усміхнувся до неї:

– Як бачите, тітко Ефі.

– Пхе! – Міс Ремсботтом несхвально шморгнула носом. – Гарний же час ти для цього обрав. Твій батько вчора дозволив укоротити собі віку, у домі повно поліції, яка пхає свого носа повсюди, нишпорячи навіть у кошиках на сміття. Я бачила їх зі свого вікна. – Вона замовкла, знову шморгнула носом і запитала: – Ти привіз свою дружину із собою?

– Ні. Я залишив Пет у Лондоні.

– Це має певний глузд. Я не привезла б її сюди, якби була тобою. Ти ніколи не знатимеш, що тут може статися.

– Статися з нею? З Пет?

– З ким завгодно, – сказала міс Ремсботтом.

Ланс Фортеск’ю замислено подивився на неї.

– Ви маєте якусь думку про те, що сталося, тітко Ефі? – запитав він.