Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

– Схоже, ти ніколи нікого особливо не любив, – сказала Пет із несхваленням у голосі.

Ланс схопив і стиснув її за лікоть.

– Я люблю тебе, – сказав він.

Інспектор Ніл ще тримав телеграму в руці, коли почув, як до парадних дверей під’їхав автомобіль і зупинився, заскрипівши гальмами.

– Це, певно, повернулася місіс Фортеск’ю, – сказала Мері Дав.

Інспектор Ніл рушив у напрямку до парадних дверей. Куточком ока він побачив, як Мері Дав непомітно відступила на задній план і зникла. Було очевидно: вона не має бажання брати участь у наступній сцені. Вельми прикметний приклад такту й проникливості, але не менш прикметний приклад цілковитої відсутності цікавості.

«Більшість жінок, – як подумав інспектор Ніл, – воліли б залишитися…»

Коли він підійшов до парадних дверей, то побачив, що дворецький Крамп наближається від задньої частини холу. Отже, він також почув шарудіння автомобільних коліс.

То була двомісна спортивна машина «ролс-бентлі». З неї вийшли двоє людей і попрямували до входу в дім. Коли вони підійшли до дверей, двері відчинилися. Адель Фортеск’ю втупилася здивованим поглядом в інспектора Ніла.

Він відразу зрозумів, що перед ним дуже вродлива жінка, і також зрозумів, наскільки влучною характеристикою наділила її Мері Дав, яка в той час його шокувала. Адель Фортеск’ю була надзвичайно сексуально привабливою. Фігурою й типом вона скидалася на біляву міс Ґросвінор, але тоді як міс Ґросвінор була яскраво чарівною зовні й глибоко респектабельною всередині, то чарівність Адель Фортеск’ю сяяла і зовні, й усередині. Її сексуальна привабливість була очевидною, а не витонченою й прихованою. Вона ніби повідомляла, звертаючись до кожного чоловіка: «Ось я перед тобою. Я – жінка». Вона говорила, рухалася й дихала сексом, але при всьому тому її очі дивилися гострим, оцінливим поглядом. «Адель Фортеск’ю, – подумав він, – любить чоловіків – але гроші вона любить ще більше».

Інспектор Ніл перекинув погляд до чоловіка, який ішов за нею й ніс її ключки для гри в гольф. Він знав цей тип дуже добре – тип, який спеціалізувався на молодих дружинах багатих і літніх чоловіків. Містер Вівіан Дюбуа, якщо це був він, відзначався тією сильною чоловічістю, яка насправді ніякою чоловічістю не була. Він був чоловіком, який «розуміє» жінок.

– Місіс Фортеск’ю?

– Так. – Вона подивилася на нього чарівним поглядом своїх синіх очей. – Але я не знаю, з ким…

– Я інспектор Ніл. Боюся, у мене для вас погані новини.

– Ви маєте на увазі пограбування? Чи щось у такому роді?

– Ні, нічого в такому роді. Ідеться про вашого чоловіка. Він тяжко захворів сьогодні вранці.

– Рекс? Захворів?

– Ми намагалися сконтактуватися з вами з половини на дванадцяту сьогоднішнього дня.

– Де він тепер? У лікарні?

– Його забрали до шпиталю Святого Юди. Боюся, вам треба приготуватися до найгіршого.

– Ви ж не хочете сказати мені, що він… помер?

Вона трохи нахилилася вперед і схопила його за руку. Почуваючи себе так, ніби він грає якусь дуже серйозну роль на театральній сцені, інспектор підтримав її й повів у хол. Крамп, готовий прийти на допомогу, крутився поруч.

– Треба дати їй бренді, – сказав він.

– Ти маєш рацію, Крампе, – підтримав його басовитий голос містера Дюбуа. – Принеси бренді. – А звертаючись до інспектора, він сказав: – Сюди.

Він відчинив двері ліворуч. Процесія увійшла туди: інспектор, Адель Фортеск’ю, Вівіан Дюбуа і Крамп із карафою та двома келихами.

Адель Фортеск’ю опустилася в м’яке крісло, затуливши долонею очі. Вона взяла келих, який подав їй інспектор, трохи відпила з нього й відсунула його вбік.

– Я не хочу цього питва, – сказала вона. – Я почуваюся цілком нормально. Але скажіть мені, щ з ним сталося? Либонь, напад? Бідолашний Рекс.

– То був не напад, місіс Фортеск’ю.

– Ви назвалися інспектором? – це запитання пролунало з уст Дюбуа.

Ніл обернувся до нього.

– Так, я інспектор поліції, – пояснив він люб’язним тоном, – інспектор Ніл із відділу кримінальних розслідувань.

Він помітив, як у темних очах співрозмовника з’явився вираз тривоги. Містерові Дюбуа зовсім не хотілося побачити перед собою інспектора з відділу кримінальних розслідувань. І навіть дуже не хотілося.

– Що сталося? – запитав він. – Якась лиха пригода?

Цілком неусвідомлено він поточився трохи назад, до дверей. Інспектор Ніл помітив його рух.

– Боюся, доведеться провести розслідування, – сказав він, звертаючись до місіс Фортеск’ю.