Аґата Крісті - Убивства за абеткою

Його голос тріумфував.

– Так, – сказав Пуаро задумливо ніжним голосом. – Але так легко, хіба ні, помилитися на один день? А якщо ви вперта, самовпевнена людина, така, як містер Стрейндж, то ніколи не розглядатимете можливості помилки. Ви будете дотримуватися того, що сказали… Він саме така людина. А в журналі реєстрації в готелі дуже легко записати неправильну дату, коли підписуєтесь, – мабуть, у той час ніхто не помітить.

– Я грав у доміно того вечора!

– Ви дуже добре граєте в доміно, мабуть.

Містера Каста це трохи схвилювало.

– Я… я… Думаю, так.

– Ця гра поглинає, вона вимагає майстерності?

– О, вона справді захоплива! Ми колись часто грали в Сіті, в обідню пору. Ви були б здивовані з того, як доміно об’єднує незнайомих людей.

Він усміхнувся.

– Пригадую одного чоловіка. Я його ніколи не забував через те, що він мені сказав. Ми просто розговорилися за чашкою кави й почали грати в доміно. І за двадцять хвилин я почувався так, наче знав цього чоловіка ціле життя.

– Що саме він вам сказав? – запитав Пуаро.

Обличчя містера Каста затьмарилось.

– Це мене налякало, неприємно налякало. Говорив він про долю, написану на руках. І показав мені свою руку з лініями, які показували, що він двічі ледве врятується від утоплення, – і він справді двічі заледве врятувався. А потім глянув на мою і сказав мені дивовижні речі. Сказав, що перед смертю я буду одним із найвідоміших людей в Англії. Сказав, що про мене буде говорити ціла країна. Але він сказав, він сказав…

Містер Каст зупинився, завагавшись…

– Так?

Від погляду Пуаро віяло спокійним магнетизмом. Містер Каст глянув на нього, потім убік, потім знову на нього, наче зачарований кролик.

– Він сказав… Він сказав, що, схоже, я помру жорстокою смертю. І зі сміхом додав: «Видається, наче ви помрете на ешафоті». А тоді розреготався і сказав, що це лише жарт…

Раптом він притих. Він не дивився на Пуаро, його очі бігали туди-сюди…

– Моя голова… Я дуже страждаю через свою голову… головний біль, інколи геть нестерпний. І потім, є випадки, коли я не знаю… коли не знаю…

Він дав волю почуттям.

Пуаро нахилився вперед. Він говорив дуже тихо, але з великою впевненістю.

– Але ви таки знаєте, правда, – сказав він, – що скоїли вбивства?

Містер Каст підвів очі. Його погляд був простий і прямий. Він уже не опирався. Він здавався на диво спокійним.

– Так, – мовив він, – я знаю.

– Але я маю рацію, хіба ні? Ви не знаєте, чому скоїли їх?

Містер Каст похитав головою.

– Ні, – сказав він. – Не знаю.

Ми сиділи, напружені й уважні, слухаючи, як Пуаро остаточно роз’яснює справу.

– Увесь час, – сказав він, – я переймався в цій справі запитанням: чому ? Днями Гастінґс сказав мені, що справу завершено. Я відповів йому, що справою була людина. Проблемою була не таємниця вбивств , а таємниця Абеткаря . Чому він вважав за необхідне скоїти ці вбивства? Чому він вибрав мене своїм супротивником?

Сказати, що чоловік просто втратив глузд – це не відповідь. Стверджувати, що людина коїть божевільні вчинки тому, що вона божевільна, просто нерозумно. Божевільна людина така ж логічна й поміркована у своїх діях, як і нормальна, – враховуючи її своєрідний, схиблений погляд . Приміром, якщо людина наполягає на тому, щоб вийти на вулицю без нічого, окрім пов’язки на стегнах, то її поведінка здається вкрай чудернацькою. Та щойно ви дізнаєтеся, що ця людина твердо переконана, що вона є Махатмою Ганді , як її поведінка стає повністю обґрунтованою й логічною.

У цьому випадку необхідно уявити собі розум, організований так, щоб логічно й обґрунтовано здійснити чотири або більше вбивств і заздалегідь сповістити про них листами до Еркюля Пуаро.

Мій друг Гастінґс скаже вам, що з того часу, як я отримав першого листа, я був засмучений і стурбований. Мені одразу здалося, що з листом щось не так.

– І ви мали рацію, – сухо сказав Франклін Кларк.

– Авжеж. Але тоді, на початку, я припустився серйозної помилки. Я дозволив своєму відчуттю – моєму дуже гострому відчуттю про цього листа – залишитися простим уявленням. Я ставився до цього наче до інтуїції. В обґрунтованому логічному розумі немає місця для інтуїції – геніального здогаду! Можна вгадати, звісно, – і здогад є або правильним, або неправильним. Якщо правильним – ти називаєш це інтуїцією. Якщо неправильним – зазвичай більше про це не говориш. Але те, що часто називається інтуїцією, є насправді враженням, яке базується на логічному висновку або досвіді . Коли експерт відчуває, що з картиною, меблями чи підписом на чекові щось не так, він насправді базує це відчуття на безлічі маленьких знаків і нюансів. У нього немає потреби розглядати їх детально – його досвід уникає цього. Чистий результат – це певне враження, що щось не так . Але це не здогад , а враження, яке базується на досвіді . Eh bien, я визнаю, що не оцінив першого листа так, як слід було. Він просто дуже мене стривожив. Поліція розцінила його як розіграш. Сам я сприйняв його серйозно. Я був переконаний, що вбивство станеться в Андовері так, як і було сказано. Як ви знаєте, вбивство таки сталось. На тому етапі не було ніяких засобів, як я добре розумів, дізнатися, хто був тією людиною , яка здійснила цей вчинок. Єдиний шлях, що був відкритий для мене, – спробувати зрозуміти, що за людина могла це скоїти. Дещо було мені відомо. Лист, спосіб скоєння злочину, жертва. Що треба було виявити: мотив злочину, мотив листа.