Аґата Крісті - Оголошено вбивство

Міс Марпл вийшла з воріт будинку вікарія й рушила невеличким провулком, який виходив на головну вулицю.

Вона йшла досить швидко, спираючись на товсту ясеневу патерицю превелебного Джуліана Гармона.

Проминула шинок «Червона корова» та крамницю різника й зупинилася на хвилинку, щоб зазирнути у вікно антикварної крамнички містера Еліота. Вона була вельми розумно розташована поруч із чайною та кафе під назвою «Синій птах» для того, аби багаті водії, які зупинялися випити філіжанку чаю з так званими (навряд чи виправдано) «домашніми» тістечками, які мали колір яскравої сірки, могли зацікавитися товарами, вельми спокусливо виставленими на досконало спланованій вітрині містера Еліота.

Оформляючи старовинну опуклу вітрину, містер Еліот намагався догодити всім можливим і неможливим смакам. Два вироби з вотерфордського скла стояли на дуже елегантно виготовленій посудині для охолодження вина. Горіхове бюро, виготовлене з кількох окремих деталей, проголошувало себе сутою дешевинкою, а на столі, що також стояв у вітрині, лежали кілька дешевих дверних молоточків, мініатюрні статуетки ельфів, кілька шматочків дрезденської порцеляни, кілька разків скромного намиста, великий кухоль із написом «Подарунок із Тернбрідж-Велса» і кілька срібних дрібничок.

Міс Марпл окинула вітрину швидким зацікавленим поглядом, і містер Еліот, літній і гладкий павук, визирнув зі своєї павутини, щоб оцінити можливості цієї нової мухи.

Але саме в ту мить, коли він вирішив, що «Подарунок із Тернбрідж-Велса» буде надто шикарним для дами, яка зупинилася в домі вікарія (бо, звичайно ж, містер Еліот, як і кожен житель села, знав, хто перед ним стоїть), міс Марпл куточком ока побачила Дору Баннер, що саме заходила до кафе «Синій птах», і відразу дійшла висновку, що в таку холодну й вітряну погоду буде дуже добре випити філіжанку гарячої вранішньої кави.

Четверо чи п’ятеро дам уже вирішили підкріпитися в кав’ярні після своєї вранішньої біганини по крамницях. Міс Марпл, блимаючи в напівсутіні «Синього птаха» й артистично вдаючи певну розгубленість, дочекалася нарешті, коли голос Дори Баннер пролунає біля її ліктя:

– Доброго вам ранку, міс Марпл. Сідайте за мій стіл. Я тут сама.

– Дякую.

Міс Марпл із виразом вдячної полегкості опустилася на досить вуглувате, пофарбоване в синій колір крісло, що було предметом фірмового умеблювання «Синього птаха».

– Такий холодний вітер, – поскаржилася вона. – А я не можу йти швидко через свій ревматизм.

– О, я знаю. Одного року я мала ішіас – то була справжня агонія.

Дві старі дами погомоніли про ревматизм, ішіас та запалення нервів із жадібною зацікавленістю. Похмура дівчина в рожевому фартусі, на якому була зображена зграя синіх птахів, позіхаючи, взяла в них замовлення на каву й тістечка. Вигляд у неї був стомлений і терплячий.

– Тістечка, – по-змовницькому прошепотіла міс Баннер, – тут вельми смачні.

– Мене дуже зацікавила симпатична дівчина, яку я зустріла, коли ми йшли в той день від міс Блеклок, – сказала міс Марпл. – Здається, вона сказала, що працює в саду. Чи на городі? Її звати Гайнс?

– Її звати Філіпа Геймс. «Наш пожилець», як ми її називаємо. – Міс Баннер засміялася від власного гумору. – Така приємна, спокійна жінка. Справжня леді, якщо ви розумієте, про що я кажу.

– Цікаво, цікаво. Я була знайома з полковником Геймсом – він служив в індійській кавалерії. Може, то був її батько.

– У неї прізвище по чоловікові. Вона – вдова. Її чоловіка вбито в Сицилії чи в Італії. Той кавалерист міг бути його батьком.

– Я подумала, чи немає в неї невеличкого роману? – лукаво припустила міс Марпл. – З отим високим молодиком?

– З Патріком, ви хочете сказати? О, не думаю…

– Ні, я мала на увазі молодика в окулярах. Я бачила його поблизу.

– А, ви про Едмунда Светенгема. Тс-с! Он там у кутку сидить його мати. Я, власне, не переконана. Ви гадаєте, він закоханий у неї? Він такий дивний. Іноді говорить речі, що вселяють тривогу. Хоч його вважають розумним , знаєте, – сказала міс Баннер із відвертим несхваленням.

– Розум – ще не все, – сказала міс Марпл, хитаючи головою. – А ось і наша кава.

Насуплена дівчина зі стуком поставила тацю на стіл. Міс Марпл і міс Баннер навперебій стали частувати одна одну тістечками.

– Мені було так цікаво почути, що ви ходили до школи з міс Блеклок. Ваша дружба триває довго.