Аґата Крісті - Оголошено вбивство

Я не така дурна, якою здаюся, – провадила міс Баннер із простою переконливістю. – Я спроможна бачити, коли на Леті тиснуть . Деякі люди – я не стану називати імен – намагаються здобути перевагу над нею. Думаю, люба міс Блеклок буває іноді занадто довірлива .

Міс Марпл похитала головою.

– Це помилка.

– Так, це помилка. Ви і я, міс Марпл, ми знаємо світ. А наша люба міс Блеклок…

І вона похитала головою.

Міс Марпл подумала, що як секретарка великого фінансиста міс Блеклок також мусить знати світ. Але, певно, Дора Баннер мала на увазі те, що Леті Блеклок завжди була добре забезпечена, а люди, добре забезпечені, не знають, у які глибокі безодні може провалюватися людська природа.

– Той Патрік! – несподівано промовила міс Баннер із таким нападом гіркоти, що міс Марпл майже підстрибнула на своєму місці. – Уже двічі, наскільки мені відомо, він виманював у неї гроші. Прикидаючись, ніби потрапив у скрутну ситуацію. Заліз у борги. Чи щось подібне. А вона дуже щедра й великодушна. Коли я спробувала дорікнути їй, вона сказала. «Він молодий хлопець, Доро. Коли ж нам дуріти, як не в молодості?».

– Що ж, у цьому є якась частка істини, – сказала міс Марпл. – Та й гарний же він на вроду.

– Людина гарна своїми вчинками, – сказала Дора Баннер. – А Патрік надто любить насміхатися з людей. І дівчатами забагато захоплюється. Я для нього – лише привід посміятися. Він не розуміє, що кожна людина має свої почуття.

– Молоді люди всі надто легковажні та безтурботні, – сказала міс Марпл.

Міс Баннер несподівано нахилилася вперед із таємничим виглядом.

– Ви нікому про це не скажете, гаразд, моя люба? – запитала вона. – Але я не можу позбутися відчуття, що він причетний до тієї жахливої справи. Я думаю, він знав того молодика – або Джулія його знала. Я не можу сказати про таке любій Леті Блеклок, мені довелося б скрутно, якби я таке їй сказала. Та й незручно було б це казати, адже він доводиться їй небожем чи принаймні родичем – і якщо молодий швейцарець застрелився, то Патріка, у такому разі, можна певною мірою вважати відповідальним за це, хіба ні? У тому випадку, якщо він його намовив, я хочу сказати. Мушу зізнатися, що геть заплуталася в цій історії. Усі роблять стільки галасу з тими дверима, які ведуть до вітальні. Це друга сторона справи, що турбує мене, – адже детектив сказав, вони були змащені. А я, розумієте, бачила…

Зненацька вона замовкла.

Міс Марпл помовчала, підбираючи доречну фразу.

– Важка у вас ситуація, – співчутливо сказала вона. – Природно, вам не хочеться приплутувати до цієї справи поліцію.

– Та ж не хочеться! – скрикнула Дора Баннер. – Я не сплю ночами й перебуваю в тривозі, бо нещодавно натрапила в кущах на Патріка. Я шукала яйця – одна курка несеться десь у саду – і там наткнулася на нього, він тримав у руках перо й чашку, чашку з олією. І він аж стрепенувся якось винувато, коли побачив мене і сказав: «Я саме сушив собі голову, що це за речі й навіщо вони тут». Він ворушить мозком дуже швидко, звичайно, і вельми вправно. Відразу це вигадав, коли я захопила його зненацька. І чи міг би він знайти таку річ у кущах, якби він умисне її не шукав і не знав, де саме вона лежить. Звісно, я не сказала нічого.

– Ні, ні, і не треба було щось казати.

– Але я подивилася на нього особливим поглядом, якщо ви розумієте, про що я кажу.

Дора Баннер простягла руку й надкусила яскраве тістечко, схоже своїм кольором на шматок лососини.

– А потім я підслухала його дуже цікаву розмову з Джулією. Схоже, вони посварилися. Він сказав: «Якби я знав, що ти мала якусь причетність до цієї справи», а Джулія (вона завжди така спокійна, ви ж її знаєте) запитала: «Ну й що ти зробив би, мій маленький брате?» І тоді, на своє лихо, я наступила на ту дошку, яка завжди скрипить, і вони побачили мене. І тоді я весело запитала: «Ви посварилися?», а Патрік сказав: «Я застерігаю Джулію, щоб вона не брала участі в оборудках чорного ринку». Він, звісно, добре викрутився, але я не вірю, щоб вони розмовляли про ті оборудки. І якби ви мене запитали, то я сказала б вам, що то Патрік підлаштував так, щоб у вітальні вимкнулося світло, адже я добре пам’ятаю, що на столі тоді стояла пастушка, а не пастух. А назавтра…

Несподівано вона замовкла й почервоніла. Міс Марпл обернула голову й побачила, що міс Блеклок стоїть за ними, – певно, вона щойно увійшла.

– Попиваєш каву й точиш ляси, Банні? – запитала міс Блеклок із докірливим виразом обличчя. – Доброго ранку, міс Марпл. Холодно сьогодні, чи не так?