Аґата Крісті - Оголошено вбивство

«Піп та Емма, – подумав Кредок, – Піп та Емма. По-диявольському привабливий молодик, симпатична дівчина з холодним поглядом…»

Він сказав:

– Я зможу довідатися про них більше в наступні сорок вісім годин. Я поїду до Шотландії. Місіс Ґедлер, якщо вона спроможна говорити, може знати набагато більше про них.

– Думаю, це дуже розумний хід, – сказала міс Марпл і після короткої паузи додала: – Сподіваюся, ви попередили міс Блеклок, щоб вона стереглася?

– Так, я її застеріг. І залишу тут чоловіка, який, не впадаючи нікому в око, стежитиме за розвитком подій.

Він уник погляду міс Марпл, який з усією очевидністю нагадував йому про те, що дуже мало користі з полісмена, який стежить за розвитком подій, якщо небезпека зачаїлася в колі родини…

– І не забувайте, що я попередив вас , – сказав Кредок, подивившись їй прямо у вічі.

– Запевняю вас, інспекторе, – сказала йому міс Марпл, – що я здатна подбати про себе.

Якщо Летиція Блеклок і була трохи неуважною, коли місіс Гармон прийшла на чай і привела із собою гостю, що мешкала в її домі, то міс Марпл, яка й була тією самою гостею, навряд чи помітила цей факт, адже міс Блеклок вона бачила вперше у своєму житті.

Стара дама відразу вдалася до чарівного пліткування. Вона виявилася великою любителькою історій про грабіжників.

– Вони всюди можуть проникнути, моя люба, – запевняла вона господиню дому, – абсолютно всюди. Американці навигадували стільки всіляких пристосувань для боротьби з ними. А проте я більше довіряю добрим стародавнім методам. Защіпка і вічко . Вони можуть зривати замки й витягувати засуви, але защіпка й вічко завдають їм поразки. Ви коли-небудь пробували?

– Боюся, ми не дуже тямимо у шкворенях та болтах, – весело сказала міс Блеклок. – Думаю, вони ніщо для справжнього майстра пограбувань.

– Ланцюжок на парадних дверях, – порадила міс Марпл. – У такому разі покоївка зможе відкрити лише щілину й подивитися, хто там за дверима, а він не зможе вдертися досередини.

– Думаю, Міці, наша дівчина зі Східної Європи, буде в захваті від такого пристосування.

– Пограбування, яке довелося пережити вам, певно, було жахливим, – сказала міс Марпл. – Банч усе мені розповіла про нього.

– Я була страшенно налякана, – сказала Банч.

– То була прикра пригода, – погодилася міс Блеклок.

– Певно, саме Провидіння втрутилося, коли той чоловік спіткнувся, впав і застрелився. Ці грабіжники такі нахабні й люті сьогодні. Як йому пощастило проникнути в дім?

– Боюся, ми погано замикаємо свої двері.

– О, Лоті! – вигукнула міс Баннер. – Я геть забула сказати тобі, що інспектор поводився дуже дивно сьогодні вранці. Він наполіг на тому, щоб відчинити другі двері – ти знаєш, про які я двері кажу, – ті, що ніколи не відчинялися, он там, через коридор. Він знайшов ключ і все, що треба, і сказав, ніби двері змащені. Але я не розумію, чому…

Надто пізно вона помітила, що міс Блеклок подає їй сигнали замовкнути, й урвала мову, застигнувши із роззявленим ротом.

– О, Леті, пробач, будь ласка, о, Леті, люба моя, яка ж я дурна.

– Це не має значення, – сказала їй міс Блеклок, але вона була сердита. – Думаю, інспектор Кредок хотів, щоб ми розмовляли про це якомога менше. Я не знала, що ти була присутня, коли він експериментував там, Доро. Ви розумієте мене, хіба ні, місіс Гармон?

– О, так, – сказала Банч. – Ми не обмовимося про це й словом, чи не так, тітко Джейн? Але мене дивує, чому він…

Вона поринула в роздуми. Міс Баннер захвилювалася, переживання мучили її, і зрештою вона не витримала:

– Я завжди бовкну щось не те. О, моя люба Леті, скільки тобі доводиться переживати з моєї вини.

Міс Блеклок швидко сказала:

– Ти моя велика втіха, Доро. Та зрештою, у такому малому селі, як Чипінґ-Клеґорн, жодної таємниці однаково не вдається зберегти.

– Це правда, звичайно ж, правда, – сказала міс Марпл. – Боюся, існує багато способів поширювати чутки. До цього спричиняються, схоже, служниці, але не тільки вони, бо служниць сьогодні не так багато. Існують також поденниці, і вони розносять чутки набагато швидше, бо ходять від садиби до садиби й розповідають про все.

– О, я все зрозуміла! – зненацька вигукнула Банч Гармон. – Звісно, якщо й ті двері могли відчинятися, то хтось міг увійти крізь них у темряві й учинити пограбування, – хоч вони, звісно, його не вчинили, – бо то був чоловік із готелю «Роял Спа». Чи то був не він?… О Боже, я знову заплуталася… – Вона спохмурніла.