Агата Кристи - Вбивство у «Східному експресі»

— Ці пукти викликають у вас припущення? — запитав Пуаро.

— Жодних, — чесно сказав мсьє Бук.

— А у вас, мсьє le docteur ?

— Я не розумію нічого, про що ви говорите.

Мсьє Бук тим часом, ухопившись за єдину зрозумілу річ, яку згадував його друг, почав переглядати паспорти. Буркнувши, він підхопив того, що належав графу і графині Андрені, й розгорнув його.

— Ви це мали на увазі? Цю брудну пляму?

— Так, це досить свіжа масна пляма. Ви помітили, де саме вона знаходиться?

— На початку опису дружини графа — її імені, якщо бути точним. Та, мушу зізнатись, я досі не розумію, що ви маєте на увазі.

— Я підійду до цього з іншого боку. Повернімося до хустинки, знайденої на місці злочину. Як ми зазначили нещодавно, троє людей асоціюються з літерою «Г». Місіс Габбард, міс Дебенгем, Гільдеґарда Шмідт. А зараз розгляньмо цю хусточку з іншого погляду. Це, мої друзі, — дуже коштовна хустинка, jet de luxe [77] Предмет розкоші ( фр. ). , ручної роботи, вишита у Парижі. Хто з пасажирів, попри ініціали, міг би собі дозволити таку хустинку? Не місіс Габбард, достойна жінка без претензій на необачну екстравагантність у одязі. Не міс Дебенгем, яка належить до того класу англійців, що користуються вишуканими лляними хустинками, однак не шматком дорогого батисту, що, можливо, вартує дві сотні франків. І, звичайно, не покоївка. Проте є дві жінки в цьому потягу, котрі могли б бути власницями такої хустинки. Тож гляньмо, чи зможемо пов’язати їх якимось способом із літерою «Г». Дві жінки, про яких я говорю, — це княгиня Драґомірова…

— Чиє ім’я — Наталія, — іронічно вставив мсьє Бук.

— Власне. І її ім’я, як я говорив, спонукає до припущень. Інша жінка — це графиня Андрені. І одразу дещо привертає нашу увагу…

— Вашу!

— Добре, мою. Її ім’я в паспорті заляпане жиром. Ненавмисно, хтось міг би сказати. Та зверніть на це увагу. Елена. Припустимо, замість Елена це було б Гелена. Велика буква «Г» могла б бути змінена на «Е», а потім легко покрити маленьку «е» поряд з нею, і, зрештою, масна пляма поставлена, щоб приховати підміну.

— Гелена! — вигукнув мсьє Бук. — Яка хороша ідея.

— Звичайно, хороша! Я шукав підтвердження, навіть маленьке, моїй ідеї — і знайшов. Одна з етикеток на багажі графині — вогка. Саме та, що прикривала перший ініціал на валізі. Ця етикетка була відмочена і переклеєна в інше місце.

— Ви починаєте мене переконувати, — промовив мсьє Бук. — Проте графиня Андрені… звичайно…

— Ну ж бо, mon vieux , ви повинні себе розвернути й підійти до справи зовсім з іншого боку. На що це вбивство мало бути схоже для всіх? Не забувайте, що сніг зруйнував первинні плани вбивці. Уявімо на хвилинку, що снігу не було і потяг продовжував звичний шлях. Що сталося б у такому разі?

Убивця, дозвольте сказати, цілком можливо був би виявленим на італійському кордоні сьогодні вранці. Здебільшого та ж сама інформація була б представлена італійській поліції. Листи з погрозами були б надані мсьє Макквіном, мсьє Гардман розповів би свою історію, місіс Габбард з нетерпінням розповідала б, як чоловік пройшов через її купе, був би знайдений ґудзик. Можу припустити, що лише дві речі були б іншими. Чоловік пройшов би через купе місіс Габбард до першої години, а уніформа спального вагона була б знайдена викинутою в одному з туалетів.

— Ви маєте на увазі?

— Я маю на увазі, що планувалось, що вбивство матиме вигляд роботи ззовні . Вважали б, що вбивця залишив потяг у Броді, куди потяг вчасно мав би прибути о 00 : 58. Хтось, можливо, пройшов би повз дивного провідника спального вагона в коридорі. Уніформа була б покинутою на видному місці, щоб вочевидь показати, як цей трюк був організований. Жодних підозр не впало б на пасажирів. Саме так, друзі, ця справа була б представлена всьому світу.

Та аварія із потягом змінила все. Немає сумніву, що саме тому чоловік залишався зі своєю жертвою в купе так довго. Він очікував, доки потяг знову поїде. Та, зрештою, він зрозумів, що потяг не поїде . Потрібен був новий план. Тепер знатимуть, що вбивця ще в потягу.

— Так, так, — сказав мсьє Бук із нетерпінням. — Я це все розумію. А коли ж про хустинку буде?

— Я повертаюсь до неї манівцями. Почнемо з того, що листи з погрозами були всліпу. Вони могли б бути вибрані цілковито із нейтрально написаного американського кримінального роману. Вони не справжні . Вони, власне, призначені для поліції. Що ми маємо себе запитати, це — чи ввели вони в оману Ретчетта. Здавалося, що відповідь «Ні». Його інструкції Гардману, здається, вказують на «таємного» ворога, якого він сам знав. Якщо, звичайно, ми повіримо Гардману. Але Ретчетт усе-таки отримав одного листа зовсім іншого характеру, того, що стосується дитини Армстронґів, фрагмент цього листа ми знайшли в його купе. На той випадок, якщо Ретчетт не здогадався раніше, це змусило б його зрозуміти причину погроз його життю. Цей лист, як я весь час повторював, не мав бути знайденим. У першу чергу вбивця хотів його знищити. Це була друга перешкода для його плану. Першою був сніг, другою — реконструйований нами фрагмент.