Агата Кристи - Вбивство у «Східному експресі»

— Як говорив наш старий друг Евклід, — пробурмотів Пуаро.

— Це має бути хтось із цих чотирьох, — сказав доктор Константін. — Хіба що це був хтось ззовні, хто знайшов місце для схову, а це, як ми вже зрозуміли, було неможливим.

Мсьє Бук перейшов до наступного запитання у списку.

— Чому стрілки годинника вказували на 1 : 15? Я можу надати два пояснення цьому. Або це було зроблено, щоб установити алібі, та опісля він не зміг залишити купе тоді, коли планував,тому що почув людей неподалік, або… зачекайте… у мене з’являється ідея…

Двоє чоловіків з повагою чекали, доки мсьє Бук страждав у розумових потугах.

— Я знаю, — нарешті промовив він. — Це не убивця зі спального вагона переставив годинник! Це була особа, яку ми назвали «другий вбивця»: шульга, іншими словами — жінка, одягнена в яскраво-червоне кімоно. Вона прибула пізніше і перевела стрілки годинника, щоб забезпечити алібі для себе.

— Браво, — сказав доктор Константін. — Це ви добре придумали.

— Власне, — мовив Пуаро, — вона завдала йому ножових поранень у темряві, не зрозумівши, що він уже був мертвий, а потім, здогадавшись якось, що в кишені його піжами є годинник, вийняла його, наосліп перевела стрілки і вчинила необхідну поломку.

Мсьє Бук холодно на нього глянув.

— Ви можете запропонувати щось краще? — запитав він.

— На даний момент — ні, — зізнався Пуаро.

— Однак, — продовжив він, — я не думаю, що жоден із вас зумів оцінити найцікавіше, що стосується цього годинника.

— А запитання № 6 має до цього відношення? — запитав доктор. — На це запитання, чи вбивство було скоєне у цей час, 1 : 15, — я відповідаю «ні».

— Я згоден, — сказав мсьє Бук. — «Чи було це раніше?» — це наступне запитання. Я кажу — так. Ви також, докторе?

Доктор кивнув.

— Так, та на запитання «Чи було це пізніше?» також можна відповісти ствердно. Я згоден із вашою теорією, мсьє Бук, і також, я гадаю, — і мсьє Пуаро, проте він не бажає це підтвердити. «Перший вбивця» прибув до 1 : 15, «другий вбивця» прибув після 1 : 15. А щодо шульги, чи не маємо ми вжити заходів для того, щоб визначити, хто з пасажирів шульга?

— Я не забув про це, — сказав Пуаро. — Можливо, ви помітили, що я примусив кожного з пасажирів підписатися або написати адресу. Це непереконливо, оскільки деякі люди можуть виконувати певні дії правою рукою, а інші лівою. Можна писати однією, а, наприклад, грати в гольф — іншою. Усі опитані особи брали ручку в праву руку, за винятком княгині Драґомірової, яка відмовилась писати.

— Княгиня Драґомірова — неможливо, — заперечив мсьє Бук.

— Не впевнений, що в неї вистачило б сили, щоб нанести цей удар лівою рукою, — промовив доктор Константін із сумнівом. — Ця рана була нанесена зі значною силою.

— Із більшою силою, ніж жінка могла б застосувати?

— Я б так не сказав. Та я вважаю, що із більшою силою, ніж могла б застосувати старша жінка, та й фізичний стан княгині Драґомірової є надто кволий.

— Це може бути питанням переваги духу над тілом, — сказав Пуаро. — Княгиня Драґомірова — чудова людина з неймовірною силою духу. Та відійдімо від цього на деякий час.

— Щодо запитань № 9 і 10. Чи можемо ми бути впевненими, що Ретчетт був поранений більш ніж однією особою, і які ще можуть бути пояснення його пораненням? На мою думку, як кажуть медики, не може бути інших пояснень ранам. Припустити, що одна людина вдарила легко, а потім із жорстокістю, спочатку правою рукою, а потім — лівою, і через, можливо, півгодини нанесла свіжі рани на мертвому тілі… що ж, це не має сенсу.

— Ні, — сказав Пуаро. — Це не має сенсу. І ви вважаєте, що наявність двох убивць має більше сенсу?

— Як ви самі сказали, які ще можуть бути пояснення?

Пуаро дивився у порожнечу попереду себе.

— Це те, що я сам себе питаю, — промовив він. — Це те, що я не перестаю себе питати.

Він відкинувся у кріслі.

— Від цього моменту — усе отут, — він постукав себе по чолі. — Ми вже витягли все. Усі факти — перед нами, акуратно розставлені, упорядковано й методично. Пасажири всі сиділи тут, одне за одним, даючи свідчення. Ми вже знаємо все, що можна взяти ззовні …

Він жваво всміхнувся до мсьє Бука.

— Це стало наче внутрішнім жартом між нами, чи не так — цей процес сидіння і обдумування правди. Що ж, я збираюся застосувати свою теорію на практиці — тут, у вас на очах. Ви обоє маєте зробити те саме. Тож усі втрьох заплющимо очі й по думаймо …

Один чи більше пасажирів убивали Ретчетта. Хто з них?