Гилберт Честертон - Смиренність отця Брауна

— У мене немає підстав довіряти родині пана Аарона.

Усі знерухоміли від здивування і раптом, на рівні якогось підсвідомого сприйняття, відчули присутність когось нового: Мертон байдуже поглянув убік і за плечем в отця Брауна побачив бліде обличчя господаревої доньки. Вона була все ще молодою і красивою, у срібно-сірому вбранні, але волосся її було таке пелехате і вицвіле, що подекуди здавалося сивим.

— Пильнуй, що кажеш, — непривітно гаркнув до Мертона Ройс, — якщо не хочеш налякати панну Армстронґ.

— Сподіваюся, що я цього не зробив, — чистим голосом промовив прислуга.

Хоча було помітно, що представниця прекрасної статі тремтіла, неабияк спантеличивши кожного, Магнус продовжував:

— Я вже звик до тремору панни Армстронґ. Вона роками вже так дрижить. Хтось каже, що від холоду, хтось — що від страху, а я певен, що вона тремтить зі злості й ненависті, які влаштували шабаш сьогодні вранці. Якби не я, то вона та її коханець були б уже далеко з тими грошима. Відколи мій господар заборонив їй виходити заміж за отого поганого пияка…

— Припиніть, — дуже строго вигукнув Гілдер. — Нам не потрібні ваші сімейні історії та підозри. Якщо у вас немає конкретних доказів, то ваші думки…

— Заждіть, зараз буде вам конкретний доказ, — перебив його Магнус своїм разючим акцентом. — Можете віддати мене під суд, пане інспекторе, і там я скажу ту саму правду. А вона така: відразу після того, як старого викинули з вікна, я побіг на горище і застав там його зомлілу доньку, що лежала на підлозі із закривавленим кинджалом у руці. Дозвольте мені вручити його вам як речовий доказ.

Він вийняв із поздовжньої кишені довгий ніж з роговою ручкою, на якому виднілася кров, і церемонно вручив його сержантові. Тоді відступив і по-китайськи широко посміхнувся.

Мертон відчув, що його скоро знудить від вигляду того чорного слуги, він прошепотів до Гілдера:

— Ви, звичайно, вислухаєте, що проти цього звинувачення має панна Армстронґ?

Несподівано отець Браун швидко підвів голову, і всі побачили його посвіжіле, ніби щойно вмите, обличчя.

— Так, але чому ви вважаєте, що панна Армстронґ має щось проти цього? — запитав він, випромінюючи саму невинність.

Дівчина злякано скрикнула, і всі подивилися на неї. Вона застигла, як паралізована, а на її схованому в безбарвному волоссі обличчі з’явився вираз неприхованого здивування. Вона важко дихала, немов їй накинули зашморга на шию.

— Цей чоловік, — поважно сказав пан Гілдер, — стверджує, що після вбивства застав вас непритомною і з ножем у руці.

— Він каже правду, — сказала Аліса.

Не встигла вона відповісти, як всі побачили, що до них іде, нахиливши вперед свою велику голову, Патрик Ройс.

— Що ж, перед тим, як ви візьметеся за мене, я із задоволенням візьмуся за нього, — тільки й сказав він.

Його могутнє плече хитнулося, і він залізним кулачиськом заїхав Магнусові в його монголоїдне обличчя; той упав на траву, мов підкошений. Кілька поліцейських вмить наділи на Ройса кайданки, а решті здалося, що все у цій справі перевернулося догори ногами і цілий світ — не що інше, як беззмістовна арлекінада.

— Жодних самосудів, — владно вигукнув інспектор Гілдер, — бо я заарештую вас за напад на людину.

— За це ви мене не заарештуєте, — відповів секретар голосом, що звучав, немов чавунний гонг, — ви мене заарештуєте за вбивство.

Гілдер кинув тривожний погляд на нокаутованого, але, оскільки той уже сидів і витирав залишки крові з цілком непошкодженого обличчя, лише спитав Ройса:

— Що ви маєте на увазі?

— Цей негідник має рацію в тому, — пояснив Ройс, — що панна Армстронґ зомліла з ножем у руці. Але він бреше, що вона схопила ніж для того, щоб убити батька. Навпаки, вона це зробила, щоб його захистити.

— Отже, щоб захистити, — повільно повторив інспектор Гілдер. — Але від кого?

— Та від мене, — відповів секретар убитого.

Аліса збентежено зиркнула на нього, а тоді мовила грудним голосом:

— Незважаючи на все, Патрику, я рада, що ти такий відчайдух.

— Ходімо на горище, і я покажу вам, як було здійснено це трикляте вбивство.

Секретар мешкав на горищі, хоча воно було замалим для такого велетня, як він. Там, справді, як свідчили залишені сліди, розігралася жахлива драма. Посередині, на підлозі, лежав великокаліберний револьвер так, як його кинули; ліворуч від нього валялася пляшка віскі, відкоркована, але не спорожнена. Скатертина на столику була стягнута і зім'ята, а через все підвіконня тягнувся шматок тієї самої мотузки, що заплуталася на нозі у небіжчика. Дві розбиті вази лежали на полиці каміна й одна — на килимку.