Гилберт Честертон - Смиренність отця Брауна

Поміж срібною стрічкою вранішнього неба та зеленою блискучою поверхнею моря пароплав причалив до англійського берега і випустив на сушу темний рій людей. Той, за ким ми підемо, не вирізнявся з-поміж них — та він і не прагнув цього. Ніщо в ньому не привертало уваги, хіба що святкова ошатність костюма не надто пасувала до ділової заклопотаності погляду. Легкий сірий сюртук, білий жилет і сріблястий солом'яний капелюх із сіро-блакитною стрічкою підкреслювали смаглявий колір його обличчя, котре закінчувалося чорною борідкою на кшталт еспаньйолки, до якої більше личили б бриджі єлизаветинської доби. Приїжджий палив сигару із серйозністю нероби. Ніщо не вказувало на те, що під сірим сюртуком заховано заряджений револьвер, під білим жилетом — поліцейське посвідчення, а під солом’яним капелюхом — одну з найгеніальніших голів Європи. Це був сам Валентен, глава Паризького розшуку, найвидатніший детектив світу. А приїхав він із Брюсселя, щоб упіймати найславетнішого злочинця епохи.

Фламбо був у Англії. Поліція трьох країн нарешті вистежила його — від Гента до Брюсселя, від Брюсселя до Гук-ван-Голланда — і припустила, що він поїде до Лондона — туди з’їхалися в ті дні католицькі священики, тож там легше було загубитися в юрбі приїжджих. Мабуть, цього разу король злочинців подорожуватиме під виглядом дрібного церковного клірика чи секретаря єпископа. Проте Валентен не міг бути в цьому впевненим; ніхто ні в чому не міг бути впевненим, коли справа стосувалася Фламбо.

Минуло багато років відтоді, як цей геній злодійства раптом припинив ворохобити світ; і коли він угамувався, як говорили після смерті Роланда, на землі запанувала тиша. Але у свої найкращі (чи то пак, найгірші) часи Фламбо був відомий не менше, аніж кайзер. Ледь не кожного ранку газети повідомляли про те, що він уникнув розплати за якийсь злочин, тому що встиг здійснити новий — зухваліший, ніж попередній. Він був гасконець, дуже високий, сильний та сміливий. Про його силу розповідали легенди: одного разу Фламбо поставив на голову слідчого, щоб, як він висловився, «прочистити йому мізки»; іншим разом пробігся по вулиці Риволі з двома поліцейськими під пахвою. Однак треба віддати йому належне, він використовував свою силу лише для таких безкровних, хоча й принизливих для жертви, витівок. Фламбо ніколи не вбивав — він лише крав, винахідливо і з розмахом. Кожен із його злочинів можна було додавати до наявного списку гріхів як майже новий і робити темою оповідання. Це він заснував у Лондоні відому фірму «Тірольське молоко», у якої не було ані корів, ані доярок, ані бідонів, ані молока, зате були тисячі клієнтів; обслуговував він їх дуже просто: переставляв до їхніх дверей чужі невеличкі бідони з молоком. Це він підтримував дивне таємне листування з юною леді — пакет листів якої був прихоплений, — вдавшись до трюку фотографування своїх послань у мініатюрному вигляді за допомогою мікроскопа. Здебільшого його афери були до геніальності прості. Розповідають, що якось він перемалював уночі номери будинків на всій вулиці, щоб заманити когось у пастку. Саме він винайшов портативну поштову скриньку, яку вішав у тихих передмістях з розрахунку на те, що хтось кине туди пакет або гроші. Він був чудовим акробатом; незважаючи на свій зріст, стрибав як коник-стрибунець і лазив по деревах незгірш від мавпи. Ось чому, вирушивши на пошуки злочинця, Валентен чудово розумів, що у цьому випадку знайти його — ще далеко не кінець справи.

Але як його хоча б знайти? Про це і думав зараз уславлений детектив.

Фламбо маскувався спритно, але одного він приховати не міг — свого височенного зросту. Якби проникливий погляд Валентена зупинився на високій продавчині зелені, бравому гренадері або навіть на ставній герцогині, він затримав би їх негайно. Але всі, хто траплявся йому на шляху, скидалися на перевдягненого Фламбо не більш, аніж кішка — на переодягненого жирафа. На пароплаві він вивчив геть усіх; у потязі ж із ним їхали лише шестеро: коротун-шляховик, що прямував до кінцевої станції; три невисоких дачники, що сіли на третій зупинці; мініатюрна вдова з ессекського містечка і зовсім низенький священик з ессекського села. Дійшовши до нього, детектив махнув рукою і ледь не розсміявся.