Гилберт Честертон - Смиренність отця Брауна

Маленький священик втілював саму суть цього східного краю: його обличчя було кругле й пухке, і при погляді на нього згадувалося, що жителів Норфолку дражнять галушками, а очі його були безбарвні, як Північне море. Він мав якісь коричневі клунки, з якими ніяк не міг впоратися. Звичайно, церковний з'їзд розбуркав від сільської сплячки чимало таких створінь, сліпих і безпорадних, як виманений із землі кріт. Валентен, справжній француз, був суворим скептиком і не любив попів. Однак він їм співчував, а цьому поспівчував би кожен. Його велика стара парасоля раз у раз падала; він явно не знав, що робити з квитком, та з наївністю місячного теляти пояснював усім і кожному, що має бути пильним, тому що везе в одному зі своїх коричневих клунків «справжню срібну річ із синіми камінчиками» Кумедне поєднання сільської безбарвності зі святою простотою потішало детектива всю дорогу, коли ж під’їжджали до Тотенхема, священик сяк-так зібрав свої пакунки, вийшов і тут же повернувся за парасолькою, Валентен від щирого серця порадив йому мовчати про срібло, якщо він хоче його вберегти. Але з ким би Валентен не говорив, він шукав поглядом іншу людину — у бідному одязі чи в багатому, в жіночому чи чоловічому, однак не нижчу за шість футів. Відомий злочинець був шість футів і чотири дюйми заввишки.

Вийшовши на Ліверпуль-стрит, детектив був цілком певен, що не упустив злочинця. Він зайшов до Скотланд-Ярду, повідомив, у якій справі прибув і домовився про допомогу, якщо вона йому знадобиться, потім запалив нову сигару і подався блукати Лондоном. Вештаючись вуличками і площами неподалік від вокзалу «Вікторія», він раптом зупинився. Це була одна із тих затишних, типових лондонських площ, що так ваблять своєю неповторністю і спокоєм. Високі будинки довкола дихали достатком, але здавалося, що в них ніхто не живе, у центрі площі — самотньо, неначе острівець у Тихому океані, — зеленів обсаджений кущами газон. З одного боку будинки були вищими, немов своєрідний поміст, і їх рівний ряд, несподівано і дуже по-лондонськи, порушувала вітрина ресторану. Цей ресторан наче заблукав із Сохо [1] Сохо — торговельно-розважальний квартал в центральній частині лондонського Вест-Енду. Тривалий час мав славу району розваг (Тут і далі — прим. ред.). ; усе у ньому неймовірно приваблювало — і карликові дерева в горщиках, і білі в лимонну смужку штори. Будинок височів над вулицею, немов зшитий із клаптиків, як це буває в Лондоні. До нього вели сходи, що неначе завмерли в польоті, линучи на зустріч до вхідних дверей. Вони здавалися схожими на пожежну драбину, приставлену до вікна першого поверху. Валентен зупинився, запалив сигару і довго дивився на смугасті штори.

Найдивовижніше в чудесах — це те, що вони трапляються. Хмаринки раптом збираються докупи у неповторний малюнок, контури якого нагадують людське око. Дерево на обрії згинається знаком питання під час подорожі, сповненої невідомості. І те, й інше мені доводилося спостерігати на днях. Нельсон гине у мить своєї перемоги, а якийсь чоловік, що зветься Вільямсоном, випадково вбиває якогось іншого чоловіка, котрий також зветься Вільямсоном (усе це скидається на синовбивство). Одним словом, у житті бувають дивні збіги, але люди, зазвичай, не беруть їх до уваги, не надаючи їм значення. Як зазначив колись Едгар По, мудрість має покладатися на непередбачуване.

Аристид Валентен був справжнім французом, а французький розум — неповторний і специфічний. Він не був «мислячою машиною»; це безглуздий вислів у дусі сучасного матеріалізму і фаталізму. Машина тому і машина, що не вміє мислити. Він був людиною мислячою і простою водночас. Усіма своїми успіхами, досягнення яких здавалося неможливим без застосування чарів, детектив завдячував розвиненій логіці та простому й банальному французькому мисленню. Французи розбурхують світ не парадоксами, а очевидними речами. Вони втілюють прописні істини — як під час Французької революції. Валентен знав, що таке розум, і усвідомлював його можливості. Лише той, хто нічогісінько не тямить у двигунах, спробує їхати без бензину; лише той, хто нічого не тямить у розумі, намагатиметься міркувати, не маючи твердої, незаперечної основи. Зараз такої основи не було. Він упустив Фламбо у Норвічі, а тут, у Лондоні, той міг набути будь-якої подоби і перевтілитися в кого завгодно — від здорованя-волоцюги у Вімблдоні [2] Вімблдон, Вімблдонський чемпіонат — найпрестижніший двотижневий турнір з великого тенісу, який відбувається щорічно в кінці червня — на початку липня. Уперше був проведений в 1871 р. у передмісті Лондона — Вімблдон. до високого розпорядника вечірки в готелі «Метрополь». Коли Валентен нічого не знав, він застосовував свій метод.

Читать дальше