Гилберт Честертон - Смиренність отця Брауна

Увійшовши крізь скляні двері, той зник у будинку і полишив лорда Гелловея у невимовному розчаруванні, водночас розгніваного і розгубленого. Здавалося, блакитно-срібний сад, немов сцена театру, дорікав йому з тою королівською благодушністю, супроти якої бунтував увесь його світський авторитет. Розмашисті кроки й елегантна хода ірландця доводили його до сказу, неначе він сам був конкурентом, а не батьком, та й місячне світло дратувало його. Не інакше як чаклунством його заманили у сад трубадурів, цей казковий край Ватто. [8] Антуан Ватто (1684–1721) — французький художник, улюбленими темами якого були шляхетні вечірки у квітучих садах і парках (Прим. пер.). Тож він, прагнучи розвіяти ці амурні дурниці розмовою, вирушив слідом за своїм ворогом. Але відразу ж зашпортнувся об якийсь стовбур чи каменюку в траві й став придивлятися до нього, спершу — із роздратуванням, а потім — з неабияким подивом. За мить місяць і високі тополі стали свідками незвичайної сцени: літній англійський дипломат біг щодуху і волав так, що зривався на рев.

На його хрипкі вигуки з дверей кабінету виглянуло бліде обличчя: блиск окулярів, схвильовано зведені брови — це був доктор Саймон, котрий і почув перші виразні слова титулованого аристократа. Лорд Гелловей репетував:

— Там, у траві, труп, закривавлений труп!

О’Браєн вже цілковито щез у нього з голови…

— Необхідно негайно повідомити Валентена, — сказав доктор, коли лорд уривчасто описав усе те, що йому вистачило нервів дослідити. — На щастя, він тут, недалеко.

При цих словах доктора до кабінету увійшов славетний детектив, увагу якого привернув лордів лемент. Цікаво було спостерегти його типове перетворення: він увійшов з виглядом занепокоєного господаря і джентльмена, який почув, що хтось із його прислуги чи гостей занедужав. Коли ж йому доповіли про факт кровопролиття, Валентен з цілковитою незворушністю враз став бадьорим і діловим, як того вимагала — хай яка непередбачувана і страхітлива — його робота.

— Як не дивно, добродії, — сказав він, коли всі вони поспішили до саду, — я мав би розслідувати загадкові злочини по всій країні, аж раптом один із них вчинено у задньому дворі мого власного будинку. То де ж місце злочину?

Пересікати галявину їм заважав слабкий туман, що починав здійматися над рікою, але під проводом шокованого лорда Гелловея вони таки знайшли труп, що лежав у високій густій траві: це було тіло височенної й широкоплечої людини. Воно лежало долілиць, тому їм було видно лише могутні плечі в чорному сукні та масивну лису голову й ще пасмо-друге брунатного волосся, що причепилося до черепа, наче волога морська водорість. А з-під пониклого обличчя червоною гадюкою звивалася цівка крові.

— Принаймні, — чітко і з притиском сказав Саймон, — він не належить до гостей нашої вечірки.

— Огляньте його, докторе, — якось надто різко вигукнув Валентен. — Можливо, він ще не мертвий.

Доктор нахилився.

— Він ще не зовсім закляк, але, скоріш за все, він уже мертвий, — промовив він. — Допоможіть-но його трохи підняти.

Вони підняли тіло на дюйм від землі, й всі сумніви щодо того, чи це тіло мертвого чоловіка, миттю щезли. Від тулуба відпала голова. Вона була повністю відокремлена від тіла, бо хтось так сильно різонув по горлі, що геть відсік шию. Навіть Валентен був дещо вражений.

— То мала бути така могутня людина, як справжня горила, — пробурмотів він.

Доктор Саймон підняв відсічену голову. Його руки тремтіли, хоча він був чоловіком, звиклим до анатомічних розтинів. Порізи виднілися на шиї та щелепі, але на обличчі істотних ушкоджень не виявили. Воно було масивним і жовтавим, десь запалим, десь набряклим, з яструбиним носом і важкими повіками — викапаний римський імператор-розпусник, хіба-що з розпливчастими рисами китайського імператора. Здавалося, всі присутні роздивлялися те обличчя холодними поглядами невігласів. Нічого більше про його власника довідатися не вдалося, окрім того, що після підняття тіла під ним забіліла манишка від сорочки, забрудненої блискучо-червоною плямою крові. Як уже зауважив доктор Саймон, той чоловік не був гостем їхньої вечірки. Проте не виключено, що мав намір приєднатися до неї, оскільки приїхав одягненим для такої нагоди.

Валентен присів, аби ретельно і професійно обстежити траву і ґрунт на якісь двадцять ярдів довкола тіла; йому менш вправно асистував доктор і, ще менше, — англійський лорд. Їх колінкування було винагороджене лише декількома гілочками, порізаними або порубаними на маленькі прутики, які Валентен на мить підняв для експертизи і відразу ж відкинув геть.