Агата Крісті: Запізніла розплата

— По-моєму, так. А за словами пані Рено — десь після другої. Це дозволяє встановити час ще точніше. Смерть настала раптово, і самогубство тут повністю виключене.

Пуаро подякував рухом голови.

— Служниці розв'язали мотуззя, яким було зв'язано пані Рено, — вів далі комісар Бекс. — Вона була страшенно квола, майже непритомна від болю, спричиненого мотузками. Виявляється, двоє незнайомців у масках серед ночі прокралися до опочивальні, заткнули їй кляпом рота і зв'язали, а чоловіка силоміць повели з собою. Про все це ми довідались від слуг, бо пані Рено, почувши трагічну новину про смерть чоловіка, впала в прострацію. Доктор Дюран призначив їй заспокійливе, але ми ще не мали нагоди допитати її.

Комісар замовк.

— Хто ще мешкає тут?

— Стара Франсуаз, економка, яка багато років служила ще попереднім господарям вілли Женев'єв. Живуть на віллі також сестри Уляр — Деніз та Леоні. Вони родом із Мерлінвіля, їхніх батьків знають усі й поважають. Шофера свого пан Рено привіз із Англії, але зараз він у відпустці. І, нарешті, пані Рено та її син пан Жак Рено. Його зараз теж нема вдома.

Пуаро схилив голову.

— Маршо! — покликав пан Оте.

З'явився поліцай.

— Приведіть жінку на ім'я Франсуаз.

Поліцай віддав честь і зник. А за хвилину чи дві повернувся з переляканою Франсуаз.

— Ваше ім'я Франсуаз Арріше?

— Так.

— Ви вже давно служите на віллі Женев'єв?

— Одинадцять років у пані віконтеси. А коли вона продала віллу цієї весни, я погодилась залишитися з цим англійським мілордом. Хіба могла уявити…

Слідчий обірвав її:

— Безумовно, безумовно. Тепер, Франсуаз, скажіть: хто повинен замикати на ніч парадні двері?

— Я. Завжди це робила я сама.

— А вчора ввечері?

— Замкнула, як завше.

— Ви певні?

— Присягаюсь усіма святими.

— О котрій годині?

— Як завше, о пів на одинадцяту.

— А решта домочадців на той час вже піднялися до своїх кімнат?

— Пані пішла нагору незадовго перед тим. Деніз та Леоні дочекалися мене, і ми піднялися разом. Хазяїн сидів у себе в кабінеті…

— То, виходить, відімкнути двері пізніше міг тільки сам пан Рено?

Франсуаз знизала широкими плечима.

— Навіщо б він це робив, коли навколо так і шастають грабіжники та вбивці! Вигадаєте ж таке! Хазяїн не був ідіотом. Мені здається, він міг відімкнути двері лише дамі…

— Дамі!.. Кого ви маєте на оці?

— А кого ж іще, як не жінку, що вчащала до хазяїна?..

— Хіба вчора ввечері його навідувала жінка?

— Так, пане слідчий. І не тільки вчора. Вона вчащала й раніш.

— Хто вона? Ви знали її?

— Звідки б мені знати, хто вона? Я не впускала її вчора.

— Он як! — скрикнув слідчий, стукнувши кулаком по столу. — Збираєтесь жартувати з поліцією? Вимагаю, щоб ви негайно назвали ім'я жінки, котра вечорами навідувалася до пана Рено!

— Поліція… поліція… — пробурчала економка. — Хіба я думала, що доведеться мати діло з поліцією? Якщо хочете знати ім'я тієї жінки, то, будь ласка, пані Добрей!

У комісара вихопився вигук полегшення, він увесь подався вперед.

— Пані Добрей? З вілли Маргарет, що нижче по шосе?

— Саме це я і сказала. О, вона дуже гарна жінка… — І стара презирливо хитнула головою.

— Пані Добрей, — тихо промовив комісар. — Неймовірно!

— От тобі й маєш! — бурмотіла собі під ніс Франсуаз. — Хіба почуєш щось інше, коли говориш правду!

— Ви невірно нас зрозуміли, — промовив слідчий примирливо. — Ми були просто здивовані. Виходить, пані Добрей і пан Рено… — Він делікатно замовк. — Так? Це у вас не викликає жодних сумнівів?

— Звідки мені знати? Але що ви подумали б? Мій хазяїн дуже багатий англійський мілорд, а пані Добрей бідна, але вельми пишна тілом. Звісно, вона жінка з романтичним минулим. Вже немолода, правда, але приваблива. Повірте, я на власні очі бачила, як ласо чоловіки дивляться їй вслід на вулиці. Крім того, останнім часом у неї з'явилися гроші, все місто про це говорить…

Пан Оте задумливо погладжував бороду.

— А пані Рено? — видобув він нарешті слово. — Як вона ставилась до їхньої… дружби?

Франсуаз знизала плечима.

— Вона завжди поводилася дуже привітно, дуже чемно. Здавалося, нічого не запідозрювала. Але хіба це легше для серця? Воно все одно страждає, добродію. Я бачила, з кожним днем пані дедалі бліднішала й худла. В ній важко було пізнати жінку, котра приїхала сюди лише місяць тому. Хазяїн теж надто змінився. Нерви його весь час були так напружені, що, здавалось, ось-ось не витримають. Це впадало в очі. В домі панувала така атмосфера… Ніякої стриманості, ніякої обережності. У Франції так не роблять. Це, безумовно, англійський стиль.