Агата Крісті - Запізніла розплата

— Так, добродію.

Пуаро витяг із кишені візитну картку і написав на ній кілька слів.

— Благаю вас бути настільки люб'язним: передайте це пану комісару.

Поліцай взяв картку і, різко повернувши голову, засвистів. Невдовзі до нього підійшов другий поліцай і перебрав писульку Пуаро. А по хвилі ми побачили низенького гладкого чоловічка з довжелезними вусами, що поспіхом наближався до брами. Вартовий віддав йому честь і ступив убік.

— Мій дорогий пане Пуаро, — вигукнув коротун, — страшенно радий бачити вас. Це просто щастя, що ви тут.

Обличчя Пуаро просвітліло.

— Пан Бекс! Яка радість! — І повернувся до мене: — Це мій англійський приятель капітан Гастінгс… Пан Люсьєн Бекс.

Ми ґречно вклонились один одному.

— Старий друже, я не бачив вас з 1909 року, коли ми зустрічались в Остенде, — звернувся пан Бекс до Пуаро. — Може, у вас є якісь відомості, які допоможуть нам?

— Вам, напевне, вже відомо, що мене запросили сюди? Ви чули?..

— Ні… Хто запросив?

— Небіжчик. Здається, він знав, що на його життя готується замах. На жаль, викликав мене запізно.

— Прокляття! — вигукнув француз. — То, виходить: він усе передбачав… Це в значній мірі розбиває наші припущення! Але чого ми тут стоїмо? Ходімо до вілли.

Він прочинив браму, і ми рушили до будинку. Пан Бекс вів далі:

— Я повинен відразу ж повідомити про вас панові Оте. Він щойно закінчив огляд місця, де було вчинено злочин, і збирається опитувати свідків.

— Коли стався злочин? — спитав Пуаро.

— Тіло знайшли вранці. Приблизно о дев'ятій. На підставі свідчень пані Рено та лікарів можна дійти висновку: смерть, мабуть, настала біля другої години ночі.

У холі сидів ще один поліцай. Побачивши нас, він підвівся.

— Де зараз пан Оте? — запитав його комісар.

— У залі, пане комісар.

Пан Бекс розчинив двері, що були ліворуч. Ступивши до зали, ми побачили пана Оте та його секретаря, що сиділи біля великого круглого столу. Комісар відрекомендував нас і пояснив, як ми опинилися на віллі.

Судовий слідчий Оте був високий на зріст, худий і похмурий. Він мав пронизливі темні очі і охайно підстрижену сиву борідку, котру, розмовляючи, весь час погладжував. Біля каміна стояв немолодий чоловік із дещо похилими плечима. Нам представили його як доктора Дюрана.

— Неймовірно! — зауважив слідчий, коли комісар замовк. — Лист з вами, добродію?

Пуаро простяг аркуш.

— Хм… Він пише про якусь таємницю, — мовив про себе пан Оте, прочитавши лист. — Шкода, що він був такий небагатослівний. Ми вам дуже вдячні, пане Пуаро. Сподіваюсь, ви зробите нам честь і допоможете в розслідуванні. Чи, може, справи вимагають вашого повернення до Лондона?

— Пане слідчий, я приїхав запізно, щоб запобігти смерті мого клієнта, але вважаю за свій обов'язок знайти вбивцю.

Слідчий вклонився.

— Ці слова роблять вам честь. Я певен, пані Рено захоче скористатися з ваших послуг… З хвилини на хвилину ми чекаємо приїзду з Парижа пана Жіро, він співробітник Сюрте. Певен, ви зможете допомогти один одному в розслідуванні. А поки що… Ви не відмовитеся бути присутнім на допиті свідків, який я провадитиму? Коли потрібна якась допомога — все до ваших послуг.

— Дякую, добродію. Ви розумієте: мені ще нічогісінько неясно…

Пан Оте кивнув комісарові, і той почав:

— Сьогодні вранці стара служниця Франсуаз спустилася зі своєї кімнати і побачила, що парадні двері прочинені. У неї промайнула було думка про грабіжників. Вона кинулася до їдальні і, впевнившись, що столове срібло на місці, забула про двері. Франсуаз вирішила, що хазяїн прокинувся раненько і вийшов прогулятись.

— Пробачте, що перебиваю, але скажіть: ранкові прогулянки були його звичкою?

— Ні. Але стара Франсуаз дотримується певної думки щодо англійців: всі вони навіжені і завше здатні на несподівані вчинки! Коли молодша покоївка Леоні піднялася до опочивальні своєї господині, то побачила її зв'язану і з кляпом у роті. Майже тієї ж миті стало відомо, що знайдено тіло пана Рено. В спині в нього стирчав ніж.

— Де знайшли тіло?

— Це одна з найдивовижніших подробиць цього злочину. Тіло лежало долілиць у незасипаній могилі.

— Що?!

— Саме так. І яма була викопана незадовго до того, як у неї кинуто тіло. Це в кількох ярдах від саду, що оточує віллу.

— Скільки часу він лежав там мертвий?

Відповів доктор Дюран:

— Я оглянув тіло о десятій ранку. Смерть настала за сім годин до того, а можливо, і за всі десять.

— Гм… Виходить, десь між північчю і третьою ранку.