Агата Крісті - Знахідка в бібліотеці

— Місіс Бентрі, це — міс Тернер. Двоюрідна сестра… е-е… вбитої.

— Здрастуйте, — привіталася місіс Бентрі й подала Джозі руку. — Уявляю, як вам, бідолашній, мабуть, недобре.

— Так, це правда. Якось усе це не вкладається… Наче кошмарний сон, — щиро відказала міс Тернер.

Місіс Бентрі відрекомендувала міс Марпл. Мелчетт, ніби між іншим, спитав:

— А чоловік ваш удома?

— Подавсь на якусь ферму. Скоро повернеться.

— О-о! — тільки й мовив розгублено Мелчетт.

— Може, ви хочете поглянути, де… де це сталося? — запитала місіс Бентрі у Джозі. — Чи не хочете?

— Та, мабуть, подивлюсь, — якусь мить повагавшись, відказала Джозефіна.

Разом із міс Марпл і Мелчеттом, що йшов позаду, місіс Бентрі повела її до бібліотеки.

— Вона лежала он там, — театральним жестом показала місіс Бентрі. — На килимку.

— Ох! — Джозі вся тремтіла. Вона була вкрай приголомшена. Нарешті, звівши брови, сказала: — Я просто нічого не можу зрозуміти! Нічого!

— Ми теж, — мовила місіс Бентрі.

— Не те це місце… — поволі почала Джозі й замовкла.

Міс Марпл легенько кивнула на знак згоди головою і прошепотіла:

— Щоб бути в захваті.

— Міс Марпл, — добродушно підхопив полковник Мелчетт, — ви, здається, хочете щось пояснити?

— Так, я хочу дещо пояснити, — відповіла міс Марпл. — І цілком серйозно. Але, певна річ, це всього лиш мій здогад. Томмі Бонд, — провадила вона, — і місіс Мартін, наша нова шкільна вчителька. Вона підійшла до настінного годинника й зібралася його завести, а звідти вискочила жабка.

Джозефіна Тернер стояла приголомшена. Коли всі вийшли з бібліотеки, вона прошепотіла до місіс Бентрі:

— Ця стара леді, мабуть, трохи той?..

— Аж ніяк, — обурено відказала місіс Бентрі.

— Вибачте, — похопилася Джозі. — Мені здається, що вона вважає себе жабкою чи ще чимось.

З бічних дверей увійшов полковник Бентрі. Мелчетт привітався з ним і відрекомендував йому Джозефіну Тернер, уважно стежачи за її реакцією. Але на обличчі в дівчини він не побачив ні зацікавленості, ні ознаки того, що вона впізнала полковника. Мелчетт із полегкістю зітхнув. «А щоб він луснув, той Слек, з його підозрами»! Відповідаючи на запитання місіс Бентрі, Джозі мимоволі розповіла, як зникла Рубі Кіні.

— Уявляю собі, люба, як ви за неї перехвилювалися, — поспівчувала їй місіс Бентрі.

— Тоді я більше сердилася, ніж хвилювалася, — відповіла Джозі. — Бо ще нічого не знала.

— Однак у поліцію заявили, — зауважила міс Марпл. — Даруйте, але чи не передчасно це було?

— Я не заявляла, то містер Джефферсон! — рішуче заперечила Джозі.

— Джефферсон? — перепитала місіс Бентрі.

— Так, він каліка.

— Невже Конвей Джефферсон? Але ж я добре його знаю. Він із нами давно дружить… Артуре, послухай-но, Конвей Джефферсон живе у «Меджестіку», і це він заявив у поліцію! Який збіг!

— Торік містер Джефферсон відпочивав теж там, — додала Джозефіна Тернер.

— Неймовірно! А ми й не знали. Я його вже давно не бачила. — Місіс Бентрі обернулася до Джозі. — А як… як він тепер?

Джозі замислилась.

— Та нівроку ніби… Навіть чудово. Відносно, звичайно. Завжди веселий, завжди в нього жарти.

— А сім'я з ним?

— Ви маєте на увазі містера Гаскелла, молоду місіс Джефферсон і Пітера? Так, вони з ним.

Джозефіна Тернер, що викликала симпатію, була відверта, вочевидь, не до кінця. Щось неприродне з'явилося в її голосі, коли вона розповідала про Джефферсонів.

— Вони обоє дуже милі, правда? — промовила місіс Бентрі. — Молоді, я маю на увазі.

Джозі відказала якось невпевнено:

— О звичайно, звичайно. Я… ми… вони справді такі.

— Що вона хотіла сказати отим: «Вони справді такі»? — спитала місіс Бентрі, спостерігаючи у вікно, як від'їздить машина начальника поліції. — Вам не здається, Джейн, що в цьому щось є?

— Є. Щось є! — Міс Марпл одразу вхопилась за слова місіс Бентрі. — Так, сумніву немає. Коли згадали про Джефферсонів, голос у неї вмить змінився. Доти вона трималась досить природно.

— Але що це може бути, Джейн?

— Ну, люба моя, ви ж їх знаєте. Як на мене, то в тих Джефферсонів щось, як ви кажете, є. Щось таке, що непокоїть цю молоду жінку. Але річ не в тім. Ви пригадуєте її відповідь на ваше запитання, чи вона переживала, коли дівчина зникла? Джозефіна Тернер сказала, що була тоді сердита. Але ж вона, кажучи це, була справді сердита! І це дуже цікаво. Може, я помиляюсь, але в мене таке враження, що це — її головна реакція на смерть двоюрідної сестри, їй до дівчини байдуже, я певна. Вона зовсім не побивається. Але я цілком переконана, що думка про Рубі Кіні її дратує. А найцікавіше — чому?