Антуан де Сент-Екзюпері - Маленький принц

- Байдуже. Намалюй мені баранця.

Я зроду не малював баранів і тому відтворив для нього один із двох малюнків, що тільки й умів малювати: удава в натурі. I здивувався непомалу, коли хлоп'я одмовило:

- Та ні! Я не хочу слона в удаві. Удав дуже небезпечний, а слон надто здоровенний. У мене все маленьке. Мені треба баранця. Намалюй баранця.

I я намалював.

Він глянув пильно та й каже:

- Ні! Цей баранець зовсім хирявий. Намалюй іншого.

Я намалював.

Мій приятель усміхнувся лагідно й поблажливо:

- Ти ж добре бачиш - це не баранець, а баранисько. Ще й рогатий…

Тоді я зобразив ще одного.

Та він забракував і цей малюнок:

- Це надто старий. Я хочу такого баранця, щоб жив довго.

I тут мені терпець урвався - адже треба було якнайхутчій розбирати й лагодити двигун, - і я награмузляв такий малюнок.

I заявив:

- Ось тобі ящик. А в ньому той баранець, який тобі до вподоби.

Я був неабияк вражений, побачивши, як заяснів мій юний суддя:

- Саме такого я й хотів! Як ти гадаєш, багато паші треба для цього баранця?

- А хіба що?

- Таж у мене вдома все маленьке.

- Йому, певне, вистачить. Я дав тобі зовсім маленького баранчика.

Хлопчик схилив голову над малюнком.

- Не такий він і маленький! Глянь но, він заснув…

Так я познайомився з маленьким принцом.

Збігло чимало часу, поки я втямив, звідки він узявся. Маленький принц про все допитувався в мене, зате моїх питань, здавалося, не чув. Лише з випадково зронених слів мені помалу все стало зрозумілим. Так, побачивши мій літак уперше (я не малюватиму літака - для мене це дуже морочливо), він спитав:

- Що то за штуковина?

- То не штуковина. Ця річ літає. Це літак. Мій літак.

I я гордо розтлумачив йому, що вмію літати. Тоді він вигукнув:

- Як? Ти упав з неба?

- Авжеж, - відказав я скромно.

- От дивина!

I маленький принц так голосно зареготав, що мені стало досадно. Я хочу, щоб моєму лихові бодай співчували. Потім він додав:

- Отже, і ти прибув з неба. А з якої планети?

Ось де розгадка його таємничої появи тут, у пустелі!

- То ти потрапив сюди з іншої планети? - гостро спитав я.

Та він не відповів. Розглядаючи мого літака, він тихо хитав головою:

- Але ж на ньому ти не міг прилетіти здалеку…

I надовго поринув у роздуми. Потім дістав з кишені мого баранця і почав роздивлятися цей скарб.

Уявляєте, як зацікавило мене оте напіввизнання, ота загадка про інші планети. Я спробував дізнатися більше.

- Звідки ж ти прибув, хлопче? Де твій дім? Куди ти хочеш забрати мого баранця?

На хвилю він замислився, потім промовив:

- Добре, що ти дав мені ящик: баранець тут ночуватиме, це буде його оселя.

- Атож. А коли ти шануватимешся, я дам тобі ще й мотузок, щоб припинати його удень. I пакіл.

Мої слова нібито прикро вразили маленького принца.

- Припинати? Яке безглуздя!

- Бач, коли його не припнеш, він залізе в шкоду або втече.

Мій приятель знову засміявся:

- А куди ж, по-твоєму, йому тікати?

- Будь-куди. Просто перед собою, куди очі світять.

Тоді маленький принц зауважив серйозно:

- Пусте, у мене там усе дуже маленьке.

I дещо журливо додав:

- Коли йти просто перед собою, куди очі світять, то далеко не зайдеш.

Так я довідався про ще одну важливу річ: його рідна планета завбільшки десь із хату!

А втім, це й не так уже мене здивувало. Я добре знав, що, крім таких великих планет, як-от Земля, Юпітер, Марс, Венера, уже давно названих, є сила інших, і між них такі маленькі, що їх нелегко побачити навіть у телескоп. Коли астроном відкриває таку планетку, він дає їй не ймення, а номер. Називає, скажімо, астероїд 3251.

Я маю всі підстави думати, що планета, з якої прилетів маленький принц, астероїд В-612. Цей астероїд бачили лишень раз, 1909 року, його помітив у телескоп один астроном турецький.

Астроном доповів тоді, навівши всі докази, про своє відкриття на міжнародному астрономічному з'їзді. Але він був одягнутий у східні шати, і йому ніхто не повірив. Отакі ті дорослі!

На щастя для астероїда В-612, султан турецький звелів своєму народові під страхом смертної кари носити європейське вбрання. 1920 року астроном - тепер уже в чепурній парі знову доповів про своє відкриття. Цього разу з ним погодилися геть усі.

Я розповів вам такі подробиці про астероїд В-612 і навіть назвав його номер усе через отих самих дорослих. Дорослі полюбляють цифри. Коли розповідаєш їм про свого нового приятеля, вони зроду не поцікавляться найістотнішим. Зроду вони не спитають: «А який у нього голос? Які ігри він любить? Чи колекціонує метеликів?» Натомість питають: «Скільки йому літ? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки його батько заробляє?» I потім гадають, що вже знають людину. Якщо скажеш дорослим: «Я бачив гарний будиночок цегляного кольору, на вікнах герань, а на даху голубів», вони не можуть уявити його собі. Їм треба сказати так: «Я бачив будинок на сто тисяч франків». Тоді вони вигукують: «Яка розкіш!»