Антуан де Сент-Екзюпері - Маленький принц

Рожі дуже зніяковіли.

- Ви дуже гарні, але порожні,- сказав іще маленький принц. - Задля вас не схочеться померти. Звісно, випадковий перехожий і про мою рожу подумає, що вона така сама, як і ви. Але вона одна-єдина, над усе найдорожча. Я-бо полив її. Я-бо накрив її скляним ковпаком. Я-бо затулив її ширмою. Я-бо нищив задля неї гусінь, лишив тільки двох чи трьох, щоб повиводились метелики. Я чув, як вона нарікала і як хвалилась і навіть як замовкала. Рожа ця - моя.

I маленький принц вернувся до лиса.

- Прощавай… - мовив він.

- Прощавай, - відповів лис. - Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима.

- Найголовнішого не побачиш очима, - повторив маленький принц, аби краще запам'ятати.

- Твоя рожа дорога тобі тому, що ти присвятив їй стільки часу.

- Моя рожа дорога мені… - повторив маленький принц, аби краще запам'ятати.

- Люди забули цю істину, - мовив лис, - але ти не забувай. Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за свою рожу.

- Я відповідаю за свою рожу, - повторив маленький принц, аби краще запам'ятати.

- Добридень, - мовив маленький принц.

- Добридень, - озвався стрілочник.

- Що ти тут робиш? - спитав маленький принц.

- Сортую пасажирів, - відповів стрілочник, - відсилаю їх у поїздах партіями по тисячі душ, поїзд - ліворуч, поїзд - праворуч.

I швидкий поїзд, загуркотівши, мов грім, сяючи вогнями, промчав мимо, аж будка стрілочника заходила ходором.

- Як поспішають, - здивувався маленький принц. - Чого вони шукають?

- Навіть сам машиніст цього не знає, - мовив стрілочник.

Другий швидкий, сяючи вогнями, прогуркотів у зворотний бік.

- Вони вже вертаються? - спитав маленький принц.

- Це не ті, - відповів стрілочник. - Це зустрічний поїзд.

- Вони були невдоволені там, звідки їдуть?

- Люди вічно невдоволені там, де живуть, - відповів стрілочник.

Тут прогуркотів яскраво осяяний третій швидкий.

- Вони женуться за тими першими? - поцікавився маленький принц.

- Ні за ким вони не женуться, - мовив стрілочник. - Вони сплять там, усередині, чи позіхають. Лише діти притуляються носами до вікон.

- Лише діти знають, чого шукають, - сказав маленький принц. - Вони витрачають стільки часу на ганчір'яну ляльку, і лялька стає їм дорога, і якщо її заберуть, діти плачуть… - Їхнє щастя, - мовив стрілочник.

- Добридень, - мовив маленький принц.

- Добридень, - озвався крамар.

Він продавав удосконалені пілюлі, що тамують спрагу. Проковтнеш таку пілюлю, і потім цілий тиждень не треба пити.

- Навіщо ти їх продаєш? - спитав маленький принц.

- Від них велике заощадження часу, - відказав крамар. - За підрахунками експертів, людина заощаджує за тиждень п'ятдесят три хвилини.

- А що роблять у ті п'ятдесят три хвилини?

- Та що хочеш.

«От аби я мав витратити п'ятдесят три хвилини, - помислив маленький принц, - я просто пішов би до криниці…»

Збіг тиждень із дня моєї вимушеної посадки, і, слухаючи розповідь про крамаря з пілюлями, я випив останній ковток води.

- О, - сказав я маленькому принцові, - твої розповіді дуже цікаві, але я ще не полагодив свого літака, мені нема чого пити, і я теж був би щасливий, аби міг просто піти до криниці!

- Мій приятель лис… - почав він.

- Хлопче, мені вже не до лиса!

- Чому?

- А тому, що доведеться сконати від спраги…

Він не зрозумів мене і запере