Антуан де Сент-Екзюпері - Маленький принц

- Пограйся зі мною, - попрохав маленький принц. - Мені так журно…

- Я не можу з тобою гратися, - мовив лис. - Я не приручений.

- О, даруй, - сказав маленький принц. Але подумав і додав:

- А що означає - приручити?

- Ти нетутешній, - сказав лис. - Що ти тут шукаєш?

- Шукаю людей, - відповів маленький принц. - А що означає - приручати?

- Люди, - мовив лис, - мають рушниці і ходять на лови. Це так ускладнює життя. А ще вони розводять курей. То єдина користь від людей. Ти шукаєш курей?

- Ні, - сказав маленький принц. - Я шукаю приятелів. А що означає - приручати?

- Це поняття давно забуте, - мовив лис, - Воно означає: прихилити до себе…

- Прихилити до себе?

- Авжеж, - мовив лис. - Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, достоту такий, як сто тисяч інших. I ти мені не потрібний. I я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього тільки лис, достоту, як сто тисяч інших лисів. Та як ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиний на цілім світі. I я буду для тебе єдиний на цілім світі…

- Я вже трошки розумію, - проказав маленький принц. - Є одна рожа… мабуть, вона мене приручила…

- Цілком можливо, - відповів лис. - На Землі чого тільки не побачиш…

- О, це не на Землі,- заперечив маленький принц.

Лис нібито дуже здивувався.

- На іншій планеті?

- Так.

- А мисливці є на тій планеті?

- Нема.

- Як цікаво! А кури є?

- Нема.

- Ех, світ недосконалий! - зітхнув лис. А потім знову повернувся до того самого:

- Одноманітне в мене життя. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Всі кури однакові, і люди всі однакові. I я нуджусь. Але як ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу й розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Зате твоя хода, як музика, викличе мене з нори. А потім - дивись! Бачиш, он там, на ланах, достигає пшениця? Я не їм хліба. Збіжжя мені ні до чого. Пшеничні лани не ваблять мене. I це сумно. Але в тебе чуб ніби золотий. I як добре буде, якщо ти мене приручиш! Золоте збіжжя нагадуватиме мені про тебе. I я полюблю шелест колосся на вітрі…

Лис замовк і довго глядів на маленького принца. А потім попросив знову:

- Будь ласка… приручи мене!

- Я б радо, - відмовив маленький принц, - але в мене обмаль часу. Мені ще треба знайти приятелів і узнати багато всяких речей.

- Узнати можна лише те, що приручиш, - мовив лис. - Людям уже бракує часу щось узнавати. Вони купують готові речі в торгівців. Але ж немає таких торгівців, що продавали б приятелів, і тим-то люди не мають приятелів. Як хочеш мати приятеля - приручи мене!

- А що для цього треба зробити? - спитав маленький принц.

- Треба бути дуже терплячим, - відказав лис. - Спершу ти сядеш трошки далі від мене на траву, ось так. Я краєчком ока позиратиму на тебе, дивитимусь, а ти мовчатимеш. Мова - це джерело непорозуміння. Але щодня ти сідатимеш трошки ближче…

Назавтра маленький принц прийшов знову.

- Краще, якби ти приходив о тій самій порі, - попросив лис. - Якщо ти прийдеш, скажімо, о четвертій дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим. О четвертій я вже почну хвилюватися і непокоїтися. Я узнаю ціну щастю. А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце… Повинні бути обряди.

- А що таке обряд? - поцікавився маленький принц.

- Це теж річ давно забута - розтлумачив лис. - Це те, що робить один день несхожим на інші дні, одну годину - на всі інші години. Є, приміром, такий обряд у двох мисливців. У четвер вони танцюють з сільськими дівчатами. I який же це чудовий день - четвер! Я йду на прогулянку й доходжу аж до виноградника. А якби мисливці танцювали коли попало, всі дні скидалися б один на один і я зовсім не мав би дозвілля.

Так маленький принц приручив лиса. I коли настала пора прощатися, лис казав:

- О, я плакатиму по тобі.

- Сам винний, - мовив маленький принц. - Я ж не хотів тобі нічого лихого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив…

- Авжеж, - згодився лис.

- Але ж ти плакатимеш! - мовив маленький принц.

- Виходить, ти нічого не вигадав.

- Вигадав, - заперечив лис. - Згадай, що я казав про золоте збіжжя.

Він замовк. Потім додав:

- Піди ще поглянь на рожі. Ти зрозумієш, що твоя рожа - єдина на світі. А як вернешся попрощатися зі мною, я подарую тобі одну таємницю.

Маленький принц пішов глянути на рожі.

- Ви нітрохи не схожі на мою рожу, - мовив він їм. - Ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він нічим не різнився від ста тисяч інших лисів. Але я з ним заприятелював, і нині він - єдиний в усьому світі.