Артур Дойль: Оповідання про Шерлока Холмса

Кажуть, що час — найкращий суддя, що його вироки найсправедливіші, і саме вони не підлягають перегляду. Вирок часу щодо вартості творів Конан Дойля винесено. Письменник цей не загубився в анналах історії літератури, а залишився серед живих постатей красного письменства. Мабуть, до цього спричинилося його переконання, висловлене ще на початку повісті «Етюд у багряних тонах» устами доктора Вотсона: «Щоб пізнати людство, треба вивчити людину». Автор і вивчає людину разом зі своїм спостережливим героєм. Для розуміння принципів Конан Дойля як письменника важлива і неодноразово повторена на сторінках його оповідань думка про те, що «життя незрівнянно примхливіше за все, що здатна створити людська уява». Конан Дойль був реалістом, як і його герой, але реалістом з багатою уявою і фантазією, з жадібним інтересом до подробиць життя.

Відтоді як письменник створив образ Шерлока Холмса, минуло понад століття. За цей час детектив став одним з наймасовіших, найтиражніших, найрозповсю-дженіших жанрів. За цей час ті письменники, які шанують свою художницьку гідність, вважають себе послідовниками сера Артура Конан Дойля, створили класику жанру. Вони ускладнили прийоми й форми, що їх відкрили Едгар По і Конан Дойль. Їхні книжки набагато складніші за простодушні оповіді доктора Вотсона. Їхня фантазія вражає й екзотикою, і багатством. Однак навіть на цьому багатому й розкішному тлі оповідання про Шерлока Холмса та його друга Вотсона виблискують, мов прості і чисті перлини свого жанру, мають стабільну цінність, незалежну від примх моди, а Конан Дойль лишається в нашій свідомості творцем-першовідкривачем.

К.О.ШАХОВА,

доктор філологічних наук

Для Шерлока Холмса вона завжди була «Тією Жінкою». Я майже не чув, щоб він згадував її якось інакше. В його очах вона стояла незрівнянно вище від усіх інших представниць своєї статі. Але навряд чи Холмс відчував до Айріні Едлер щось схоже на кохання. Всі почуття, а тим паче кохання, були несумісні з його холодним, точним, але надзвичайно врівноваженим розумом. Як на мене, Холмс являв собою найдосконалішу в світі мислячу машину. Отож, закохавшися, він поставив би себе у фальшиве становище. Про ніжні почуття він завжди говорив не інакше, як насмішкувато й зневажливо. Разом з тим вони були для нього, як для спостерігача, пречудовим засобом, з допомогою якого можна було навдивовижу вправно проникнути в суть людських вчинків. І все ж одна така жінка для нього існувала, це була покійна Айріні Едлер, особа з сумнівною й не зовсім бездоганною репутацією.

Останнім часом ми рідко бачилися з Холмсом: я одружився, і це віддалило нас. Цілковите щастя й чисто сімейні інтереси, що виникають у людини, яка вперше відчуває себе главою сім’ї, без останку поглинули всю мою увагу. А Холмс, який мав богемні звички й щиро зневажав будь-які форми суспільного життя, й далі мешкав у нашій квартирі на Бейкер-стріт, похований серед своїх старих книжок. Він то на кілька днів поринав у дрімотний стан, то з шаленою енергією, властивою його пристрасній натурі, брався розгадувати яку-небудь заплутану справу. Його, як і раніше, глибоко захоплювало вивчення злочинів, усі свої феноменальні здібності й незвичайну спостережливість він скеровував на те, щоб відшукати ключик до розкриття злочину чи таємниці, перед якими в безнадії пасувала поліція. Час від часу до мене доходили невиразні чутки про його справи; то його викликали в Одесу розслідувати вбивство Трепова, то він розгадав причину незвичайної трагедії братів Аткінсонів у Трінкомалі, то вельми успішно виконав делікатну місію, доручену йому голландською королівською родиною. Та крім цих відомостей про діяльність Холмса, що їх я, як і всі читачі, діставав із щоденних газет, я мало що знав про свого колишнього друга й товариша.

Одного вечора — це було 20 березня 1888 року, — повертаючись від пацієнта (я ж бо знову взявся за приватну практику), я потрапив на Бейкер-стріт. І от, коли я вже поминув був добре знайомі двері, що завжди будуть пов’язані в моїй пам’яті з тим часом, коли я був закоханий, і з похмурими подіями «Етюду в багряних тонах», мене раптом обійняло нестримне бажання навідати Холмса, дізнатися, в який спосіб він застосовує свої незвичайні здібності.

Квартира була яскраво освітлена, і я, глянувши на вікна, навіть побачив його високу худорляву постать, що двічі майнула темним силуетом на опущеній шторі. Холмс, нахиливши голову й заклавши руки за спину, швидко й нетерпеливо походжав по кімнаті. Я добре знав характер свого друга і безпомилково розбирався у всіх відтінках його настрою, тому вигляд і поведінка Холмса багато про що мені сказали. Він знову взявся до роботи. Він скинув з себе дрімоту й завзято розгадував якусь нову загадку. Я подзвонив, і мене провели до кімнати, яка свого часу була почасти й моєю.