Артур Дойль - Оповідання про Шерлока Холмса

— «Надзвичайно» — точніше не скажеш, — зауважив Холмс. — Адже папір не англійський. Подивіться лишень на нього проти світла.

Я так і зробив і побачив водяні знаки: велике «E» з маленьким «g», «P» й велике «G» з маленьким «t».

— І який висновок ви з цього робите? — спитав Холмс.

— Це, безперечно, ім’я фабриканта або, скоріше, його монограма.

— Зовсім ні. «G» з маленьким «t» означає «Gesellschaft», тобто по-німецькому «компанія». Звичайне скорочення, як наше «K°». «P», безперечно, означає «Papier» — папір. А тепер ще й це «Eg». Зазирнемо до нашого «Географічного довідника Європи». — Він узяв із полиці важкий коричневий фоліант. — Eglon, Eglonitz... ага, ось воно, Egria. Це місцевість в Німеччині, де розмовляють по-німецькому, а точніше в Богемії, недалеко від Карлсбада. «Відоме як місце смерті Валленштейна, а також своїми численними скляними заводами й паперовими фабриками». Так, так, що ж це означає? — Його очі спалахнули, і він, затягшись сигаретою, переможно видихнув велику хмару диму.

— Папір зроблено в Богемії, — сказав я.

— Саме так. А людина, що написала записку, — німець. Ви звернули увагу на характерну побудову речення: «Такі відгуки про вас ми звідусіль одержали»? Француз або росіянин ніколи так не напишуть. Тільки німці поводяться зі своїми дієсловами такою мірою нешанобливо. Отже, залишається дрібниця — дізнатись, що потрібно цьому німцеві, який пише на богемському папері й бажає сховати своє обличчя за маскою. А ось і він, якщо не помиляюсь. Тепер він сам розвіє всі наші сумніви.

Тільки-но Холмс сказав це, як почулося лунке цокотіння кінських копит і об край тротуару заскреготіли колеса. Потім хтось рвучко шарпнув дзвінок.

Холмс тихенько свиснув.

— Якщо зважити на ці звуки, то в його екіпаж впряжено двоє коней, — промовив він. — Еге, так воно і є, — вів далі Холмс, визирнувши у вікно, — гарненька карета, запряжена парою красенів. Не менш як сто п’ятдесят гіней кожен. Якщо ця справа й не являтиме собою чогось незвичайного, то гроші в усякому разі будуть.

— Може, мені краще піти, Холмсе?

— Ні-ні, докторе, залишайтеся. Адже я просто пропаду без свого біографа. А справа може виявитись цікавою. Буде шкода, якщо ви її пропустите.

— Але ж ваш клієнт...

— Не має значення. Мені може знадобитись ваша допомога, йому також. Зараз він буде тут. Сідайте в це крісло, докторе, і намагайтесь запам’ятати геть усе.

Повільні й важкі кроки, які досі лунали на сходах і в коридорі, почулися за порогом. У двері владно постукали.

— Увійдіть! — гукнув Холмс.

Увійшов чоловік, будовою тіла схожий на Геркулеса, зростом не менше шести футів і шести дюймів. Одяг на ньому був багатий, але таке багатство в Англії вважають рідною сестрою поганого смаку. Рукава й вилоги його двобортного пальта було щедро оторочено смушком, а темно-синій плащ, накинутий на плечі, яснів вогненно-червоним шовком підкладки і був застебнутий на шиї пряжкою, оздобленою берилом. Чоботи, халяви яких сягали трохи вище середини литок, були обшиті вгорі дорогим коричневим хутром, і все це створювало враження якоїсь варварської пишноти. В руці незнайомець тримав капелюх із широкими крисами, а верхню частину його обличчя разом із вилицями закривала чорна маска, яку він, мабуть, тільки що надів, бо, коли входив, його рука була ще піднята. Судячи з нижньої частини обличчя, це був вольовий чоловік: товста й відвисла нижня губа та довге пряме підборіддя свідчили про рішучість, що межувала з упертістю.

— Ви одержали мою записку? — спитав він низьким хрипкуватим голосом і з сильним німецьким акцентом. — Я повідомляв, що приїду до вас. — Він перевів погляд з Холмса на мене, потім знову на Холмса, не знаючи, мабуть, до кого звертатися.

— Сідайте, прошу вас, — сказав Холмс. — Це мій друг і колега доктор Вотсон, він іноді люб’язно допомагає мені в роботі. З ким маю честь говорити?

— Можете називати мене графом фон Краммом, богемським дворянином. Очевидно, цей джентльмен, ваш друг, — людина розважлива й шляхетна і йому можна довірити справу надзвичайної ваги? Якщо ні, то я волів би краще розмовляти з вами наодинці.

Я підвівся, щоб піти, але Холмс вхопив мене за руку і посадив назад у крісло.

— Або ми вислухаємо вас удвох, або жоден з нас, — промовив він. — У присутності цього джентльмена ви можете говорити все те, що мали сказати мені сам на сам.