Агата Кристі - Вбивство у Східному Експресі

Вона піднялася.

— У вас іще є питання до мене?

— Ваша покоївка, мадам, впізнала цей носовичок, коли ми їй його показували вранці?

— Повинна була б. Вона бачила й нічого не сказала? Це лише доводить її відданість.

Легко кивнувши головою, вона вийшла з вагону-ресторану.

— Отже, це її, — промимрив Пуаро. — Я помітив хвилювання, коли запитав покоївку, знає вона, кому належить носовичок. Вона не знала, зізнаватися, що це княгині. Насправді, це мене й наштовхнуло на думку.

— Ах! — скрикнув, жестикулюючи руками, мсьє Бук. — Жахлива жінка, насправді!

— Чи могла вона убити Ретчетта? — звернувся Пуаро до лікаря.

Він негативно закивав головою.

— Ці рани — одна нанесена з великою силою, глибоко проникла в тіло, не могла бути нанесене такою слабкою істотою.

— А інші, слабші?

— Слабші, так, могла.

— Я от про що думаю, — сказав Пуаро. Про випадок ранці, коли я попросив її написати адресу. Це, звісно, була пастка. Я хотів побачити, на яку руку вона погляне — ліву чи праву. Вона нічого не зробила. Лише промовила дивну фразу: «У мене немає сил.» Це ще раз підтвердило мої думки про цей злочин.

— Проте це все одно це прояснило питання з шульгами?

— Ні. До речі, ви помітили, що граф Андреній тримав свій носовичок у кишені з правого боку?

Мсьє Бук похитав головою. Його думки перетравлювали все почуте в останні півгодини. Він пробурмотів:

— Брехня, знову брехня. Мене вражає, скільки брехні ми почули сьогодні вранці.

— Нам іще стільки доведеться дізнатися — з усмішкою відповів Пуаро.

— Ви так гадаєте?

— Я буду дуже здивований, якщо помилюся.

— Ця лукавість мене хвилює, — сказав мсьє Бук. — Хоча це вас забавляє, — з докором додав він.

— У цьому є певний зиск, — відповів Пуаро. — Якщо ви протистоїте людині, що бреше, кажучи правду — вона завжди це визнає. Головне спіймати момент для кращого ефекту.

Це єдиний шлях розв'язання цієї справи. Я обираю кожного пасажира, розмірковую над його словами, та питаю в себе: «Якщо він каже неправду, то як саме та чому він її каже». І відповідаю собі: «Якщо він бреше, то цьому обов'язково повинне бути пояснення.» З графинею Андреній нам це вдалося. Потрібно такий же метод застосувати на інших людях.

— А якщо ваш метод виявиться невірним?

— Тоді, принаймні, одна людина буде поза підозрами.

— Ага! — метод виключення.

— Саме так.

— І з ким будемо спілкуватися наступним?

— З pukka sahib, із полковником Арбетнотом.

Полковник Арбетнот був не надто щасливий, коли вдруге прийшов у вагон-ресторан. Його обличчя виглядало ще більш занепокоєним, коли він сів і сказав:

— Що таке?

— Перепрошую, що потурбував вас іще раз, — сказав Пуаро. — Проте, гадаю, є ще певна інформація, яку ви могли б нам надати.

— Справді? Я так не думаю.

— Спершу, ви бачите цей йоржик для чистки трубки?

— Так.

— Він ваш?

— Не знаю. Щоб ви знали, я не ставлюна них своїх міток.

— До вашого відома, полковнику Арбетнот, ви єдиний пасажир у вагоні, який курить трубку.

— В такому разі, напевно, він мій.

— Ви знаєте, де він був знайдений?

— Гадки не маю.

— Його знайшли поблизу тіла жертви.

Полковник підняв брови.

— Якщо ви маєте на увазі, що це я загубив, я скажу ¬— ні.

— Ви коли-небудь заходили в купе Ретчетта?

— Я ніколи не розмовляв з цим чоловіком.

— Ви ніколи з ним не говорили та не вбивали його?

Брови полковника опустилися назад.

— Якби так, сумніваюся, що я познайомив би вас із цим фактом. Насправді я його не вбивав.

— Добре, — промимрив Пуаро, — не має значення.

— Прошу вибачення?

— Я сказав, що це не має значення.

— Он як! — Арбетнот різко поглянув на нього дещо неспокійно.

— Розумієте, продовжив розмову коротун, — сам йоржик не є таким важливим. Я можу надати одинадцять інших пояснень його присутності.

Арбетнот вирячився на нього.

— Насправді, я викликав вас із зовсім іншої причини, — вів мову Пуаро. — Міс Дебенхем, напевне, казала вам, що я підслухав деякі слова із вашої розмови на станції Конья?

Арбетнот не відповів.

— Вона сказала: «Не зараз. Коли усе скінчиться». Ви знаєте, що означають ці слова?

— Вибачте, містере Пуаро, проте я мушу відмовитися відповідати на це запитання.

— Чому?

— Гадаю, вам краще запитати в самої міс Дебенхем щодо значення даних слів, — сухо відповів полковник.

— Я вже це зробив?

— Вона відмовилася вам відповісти?