Агата Кристі - Вбивство у Східному Експресі

Пуаро запитав спокійним тоном: «Це правда чи ні?»

Граф оскаженів: «Мсьє, що ви собі…»

Вона його зупинила, притуливши палець до його рота.

— Ні, Рудольф. Дай я скажу. Безпідставно заперечувати, що каже цей чоловік. Краще сядьмо та поговорімо по справі.

Її голос істотно змінився. У ньому зберігалися південні нотки, проте він став доволі чистішим. Він звучав як справжній американський голос.

Граф мовчав. Він підкорився дружині й вони обоє силі навпроти Пуаро.

— Ваше судження правильне, мсьє, — сказала графиня. — Я ХеленаҐолденберг, молодша сестра місіс Армстронг.

— Ви не розповіли мені вранці про цей факт, графине.

— Ні.

— До речі, все, що мені розповів ваш чоловік — брехня.

— Мсьє! — прокричав граф.

— Рудольфе, не злися. Можливо, містер Пуаро сказав надто жорсткі, проте незаперечні слова.

— Я вдячний, що ви так спокійно визнали цей факт. Розкажіть, будь ласка, чому ви вирішили приховати власне ім'я в паспорті?

— Це справа моїх рук, — відказав граф.

Хелена продовжила: «Насправді, це була моя ідея — наша. Той чоловік, якого вбили — він убив мою маленьку небогу, сестру, розбив серце її чоловікові. Трьом людям, яких я любила понад усе в своєму житті!»

Її голос звучав дуже впевнено. У ній можна було чітко побачити доньку своєї видатної матері, яка збирала на свої спектаклі величезні зали. Вона ще більше притихла й продовжила:

— З усіх людей в потязі у мене найкращий мотив для його вбивства.

— Але ж ви його не вбивали, мадам?

— Присягаюся, містере Пуаро, і мій чоловік підтвердить, що я не підіймала руки на того чоловіка.

— Я теж, — додав граф. — Даю вам своє слово честі, що в ту ніч Хелена не виходила з купе. Як я казав, вона випила снодійне та всю ніч проспала. Вона цілком і повністю невинна.

Пуаро уважно оглядав їх по черзі.

— Даю слово честі, — повторив граф.

Пуаро похитав головою.

— І після цього ви вирішили виправити ім'я в паспорті?

— Мсьє Пуаро, — спокійно й виважено почав говорити граф, — зрозумійте мою позицію. Ви думаєте, я буду спокійно дивитися, як мою дружину поліція почне вплутувати до цієї справи? Вона невинна, я це знаю, але її слова правда — її зв'язок із сім'єю Армстронгів негайно накликав би ще більші підозри. Можливо, її б навіть заарештували. Якесь лихо змусило нас сісти в один потяг із цим Ретчеттом. Я визнаю, що збрехав вам — ось моя помилка. Моя дружина в ту ніч не покидала купе.

Він говорив настільки серйозно, що йому ніяк не можна було суперечити.

— Я не кажу, що не вірю вам, — відповів Пуаро. — Ваша родина дуже шляхетна й відома. Справді, було б дуже неприємно потрапити в таку ситуацію. Проте як ви поясните носовичок вашої дружини в купе покійного?

— Цей носовичок не мій, — відрізала графиня.

— Незважаючи на ініціал Н?

— Незважаючи на ініціал. Мої носовички зовсім не схожі на цей. Знаю, що не можу змусити вас повірити в це, проте запевняю, що носовичок не мій.

— Можливо, його хтось туди підклав, щоб звинуватити вас?

Вона всміхнулася. «Ви хочете, щоб я це визнала? Але, містере Пуаро, це не так.»

— Тоді чому ви вирішили виправити ім'я у паспорті, якщо носовичок не ваш?

На це питання відповів граф.

— Ми почули, що на місці злочину був знайдений носовичок із ініціалом Н. Перед тим, як ви нас допитували, ми обговорили це й зрозуміли, що це може викликати додаткові підозри. Рішення знайшли доволі просте — змінили Хелена на Єлена.

— Ви розумієте, що вчинили певною мірою злочин? — сухо сказав Пуаро. — Така винахідливість аж ніяк не пішла на користь слідству.

— Ні, ні, — сказала графиня. — Містере Пуаро, я поясню, як усе було. Я була страшенно налякана. Мене могли в усьому звинуватити. Кинути у в'язницю. Я була така налякана, містере Пуаро. Ви мене розумієте?

Її голос звучав так мелодійно-благально, голос доньки відомої актриси — Лінди Арден.

Пуаро уважно поглянув на неї.

— Щоб я справді вам повірив — я не кажу, що не вірю вам — мені потрібна ваша допомога?

— Моя допомога?

— Так. Мотив убивства лежить у минулому — у тій трагедії, яка трапилася у вашій сім'ї та перевернула ваше життя. Дозвольте мені поглянути в минуле й, можливо, це підкаже мені.

— Що я можу вам сказати? Вони всі померли. — Вона почала сумно перелічувати: — Роберт, Соня та маленька Дейзі. Вона була така гарненька, мила, з такими кучериками. Ми так милувалися нею.

— Була ж іще одна жертва, мадам? Скажімо так, непряма.

— Бідолашна Сюзанна? Так, я зовсім за неї забула. Поліція підозрювала її, думала, що вона має до цього якесь відношення. Можливо, якесь і мала — проте не зі своєї вини. Думаю, що вона випадково про щось обмовилася, наприклад, коли Дейзі виходить на прогулянку. Вона не змогла цього собі пробачити — вважала себе винною. — Графиня здригнулася. — Вона викинулася з вікна. Який жах! — вона обхопила обличчя руками.