Агата Кристі - Забуте вбивство

— Ні, — сказала міс Марпл. — Він живе з матір'ю. Мене запрошено туди на чай наприкінці тижня.

— Є ще один чоловік, про якого нам щось відомо, — несподівано втрутилася до розмови Ґвенда. — Ти ж пам'ятаєш, Джайлзе, вона була з кимсь заручена чи підтримувала близькі стосунки — з кимсь небажаним, як сказав нам доктор Кеннеді. Цікаво знати, чому він був небажаним…

— Отже, маємо двох, — сказав Джайлз. — Кожен із них міг мати претензії до Гелени, міг щось замислити… Можливо, той перший молодик мав якісь проблеми психічного характеру.

— Доктор Кеннеді міг би нам про це розповісти, — сказала Ґвенда. — Але розпитувати його про таке було б не зовсім зручно. Я хочу сказати, що здається цілком природним, коли я приходжу до нього й розпитую про свою мачуху, якої майже не пам'ятаю. Але мені довелося б удатися до пояснень, чому мені раптом захотілося знати про її ранні любовні пригоди. Такий інтерес видався б трохи надмірним у стосунку до мачухи, якої я майже не знала.

— Думаю існують інші способи довідатися про це, — сказала міс Марпл. — Якщо ми не пошкодуємо часу й терпіння, то, гадаю, зможемо роздобути необхідну нам інформацію.

— У всякому разі, ми маємо двох чоловіків, якими варто було б зацікавитися, — сказав Джайлз.

— Ми можемо припустити й існування третього, — сказала міс Марпл. — Це, звичайно, гіпотеза чистої води, але хід подій дає підстави вважати таку гіпотезу цілком реальною.

Ґвенда й Джайлз подивилися на неї з легким подивом.

— Це тільки припущення, — сказала міс Марпл, злегка почервонівши. — Гелена Кеннеді подалася до Індії, щоб одружитися з молодим Фейном. Навряд чи вона безтямна була в нього закохана, проте, мабуть, любила його й була готова прожити з ним життя. Та як тільки вона туди прибуває, вона розриває заручини з ним і телеграмою просить брата надіслати їй гроші на квиток для повернення додому. Ви можете пояснити, чому вона так зробила?

— Змінила свою думку, мабуть, — сказав Джайлз.

І міс Марпл, і Ґвенда подивилися на нього з відтінком певної зневаги.

— Звичайно, вона змінила думку, — промовила Ґвенда. — Ми це знаємо. Але чому вона її змінила — ось що мала на увазі міс Марпл.

— Я думаю, дівчата нерідко змінюють свій намір, — туманно відповів Джайлз.

— За певних обставин, — сказала міс Марпл.

У її словах був той очевидний зміст, який старі жінки вміють передати за допомогою мінімальної кількості слів.

— Він щось зробив не так, — туманно припустив Джайлз, але Ґвенда різко урвала його.

— Та ж тут усе очевидно, — сказала вона. — Інший чоловік!

Вона й міс Марпл подивилися одна на одну з тим глибоким розумінням з яким дивляться один на одного члени масонської ложі, куди простих смертних не допускають.

Ґвенда додала з глибокою переконаністю з голосі:

— Вони познайомилися на кораблі. Дорогою до Індії.

— Весь час поруч, — прокоментувала міс Марпл.

— Місячне сяйво на палубі, — сказала Ґвенда. — Але то мало бути щось серйозне, а не звичайний флірт.

— О, так — сказала міс Марпл. — Думаю, то було щось серйозне.

— Чому ж вона не одружилася з тим чоловіком? — запитав Джайлз.

— Можливо, він не закохався в неї по-справжньому, — повільно промовила Ґвенда. Потім похитала головою. — Ні, думаю, у цьому випадку вона все ж таки одружилася б із Волтером Фейном. Ні, ні, звичайно, яка ж я дурна. Той був чоловік одружений.

Вона з тріумфом подивилася на міс Марпл.

— Саме так, — сказала міс Марпл. — Ось як би я реконструювала ті події. Вони закохалися одне в одного, можливо, закохалися без тями. Але якщо він був одружений — можливо, мав дітей і був чоловіком порядним, — то на цьому все між ними й закінчилося.

— Але вона вже не могла примусити себе одружитися з Волтером Фейном, — сказала Ґвенда. — І тоді вона надіслала телеграму братові й повернулася додому. Атож, така гіпотеза здається цілком імовірною. Повертаючись додому, вона зустрічається на кораблі з моїм батьком…

Вона замовкла, міркуючи.

— То було не безтямне кохання, — сказала вона. — Але між ними виникло почуття взаємної симпатії… А до того ж там була я. Вони були обоє нещасливі й, певно, втішали одне одного. Батько розповів їй про мою матір, а вона, можливо, розповіла йому про того, іншого… Так, звичайно.

Вона розкрила записника.

Хтось у неї був, я знаю, хтось у неї був… Вона мені розповідала ще на кораблі… Хтось такий, кого вона кохала, але одружитися з ним не могла…

— Атож, так воно й було. Гелена й батько мали відчуття, що їхні долі схожі — а крім того, була я, мала дитина, яку треба було доглядати, і вона подумала, що зможе зробити його щасливим, а може, подумала, що й сама зрештою знайде щастя в шлюбі з ним.