Агата Кристі - Забуте вбивство

— Ви, певно, жили в домі місіс Фіндейсон.

— Так… так. Але друзі, у яких я тоді була, винайняли його з меблями. Я кажу про майора Гелідея та його дружину, у них ще була мала дівчинка.

— О, так, мем. Вони справді жили в тому домі десь близько року, я думаю.

— Атож. Він повернувся на батьківщину з Індії. Вони мали дуже добру куховарку — вона дала мені чудовий рецепт яблучного пудингу, а також, якщо пам'ять мені не зраджує, імбирного пряника. Я часто згадувала її.

— Ви, певно, говорите про Едіт Паджет, мем. Вона й досі живе в Дилмауті. Перебуває на службі у Віндраш-Лодж.

— Я тоді познайомилася ще з кількома людьми — з Фейнами, наприклад. Здається, містер Фейн був адвокатом.

— Старий містер Фейн помер кілька років тому, Фейн-молодший, містер Волтер Фейн, живе з матір'ю. Він ніколи не одружувався. Тепер він старший партнер у фірмі.

— Справді? А я думала, містер Волтер Фейн виїхав до Індії. Він нібито мав намір вирощувати там чай чи щось таке.

— Я думаю, він справді був там, мем. Ще молодим чоловіком. Але через рік або два повернувся додому й став працювати у фірмі. Вони дуже добре працюють — і всі про них вельми високої думки. Дуже приємний, спокійний джентльмен, містер Волтер Фейн. Усі його люблять.

— Авжеж! Авжеж! — вигукнула міс Марпл. — Він був заручений із міс Кеннеді, чи не так? Але потім вона розірвала заручини й вийшла заміж за майора Гелідея.

— Так усе й було, мем. Вона поїхала до Індії, щоб одружитися з містером Фейном, але потім, схоже, змінила намір і натомість одружилася з іншим джентльменом.

Легка осудлива нотка прозвучала в голосі продавщиці.

Міс Марпл нахилилася вперед і стишила голос:

— Мені завжди було шкода бідолашного майора Гелідея (я знала його матір) і тієї малої дівчинки. Якщо не помиляюся, то друга дружина покинула його. Утекла кудись з іншим чоловіком. Вона була досить легковажною особою, боюся.

— Шалапутна жінка, іншого про неї не скажеш. А її брат був чудовим лікарем і приємним чоловіком. Він вилікував моє ревматичне коліно.

— А з ким вона втекла? Я про це ніколи не чула.

— Я не можу сказати вам, мем. Казали, ніби то був один із тих чоловіків, які гостювали в них улітку. Але я знаю, що її втеча стала для майора Гелідея страшним ударом. Він виїхав звідси, і його здоров'я нібито дуже похитнулося. Візьміть свою решту, мем.

Міс Марпл узяла решту та свій пакунок.

— Дуже дякую, — сказала вона. — Я оце подумала, чи Едіт Паджет — так ви її, здається, назвала, — досі має свій чудовий рецепт імбирного пряника? Я його загубила — власне, моя недбала служниця його загубила, — а я так люблю добрий імбирний пряник!

— Таке з кожним буває, мем. До речі, її сестра живе тут поруч, вона одружена з містером Маунтфордом, кондитером. Едіт зазвичай приходить до них на свої вихідні, і я певна, що місіс Маунтфорд перекаже їй ваше прохання.

— Це чудова думка. Дякую й пробачте за клопіт, якого я вам завдала.

— Для мене було великою приємністю стати вам у пригоді, мем, повірте.

Міс Марпл вийшла на вулицю.

— Вельми приємна крамниця в старому стилі, — сказала вона. — А ці тканини справді дуже гарні, тож я не викинула гроші на вітер. — Вона подивилася на маленького годинника, оправленого в голубу емаль, якого носила пришпиленим до сукні. — Залишається тільки п'ять хвилин до зустрічі з моїми двома молодятами в «Імбирному Коті». Сподіваюся, ні про що погане вони в тій клініці не довідалися.

Джайлз і Ґвенда сиділи за столом у кутку в «Імбирному Коті». Маленький чорний записник лежав на столі між ними.

Міс Марпл увійшла з вулиці й приєдналася до них.

— Що вам замовити, міс Марпл? Каву?

— Так, дякую, але не треба тістечок, лише коржик із маслом.

Джайлз передав офіціантці замовлення, а Ґвенда тим часом посунула записника через стіл до міс Марпл.

— Спершу прочитайте це, — сказала вона, — а потім ми поговоримо. Це записи мого батька, які він зробив під час свого перебування в клініці. Але спершу, Джайлзе, розкажи міс Марпл про те, що нам розповів доктор Пенроуз.

Джайлз розповів. Після чого міс Марпл розкрила записник у чорних палітурках, а офіціантка принесла три філіжанки неміцної кави, коржик із маслом і тістечка на тарелі. Джайлз і Ґвенда не розмовляли. Вони дивилися на міс Марпл, поки вона читала.

Нарешті вона закінчила читати й поклала книжечку. Вираз її обличчя зрозуміти було важко. Ґвенді здалося, що вона побачила на ньому вираз гніву. Губи в старенької були міцно стиснуті, а очі світилися яскравим світлом, незвичним для її віку.