Агата Кристі - Забуте вбивство

— Атож, — погодилася міс Марпл, — ви вже не можете покинути цю справу.

— А зараз послухайте, що вам скаже Джайлз. Він має деякі припущення та міркування.

— Моя ідея полягає в тому, — сказав Джайлз, — що тут не все сходиться.

І вельми чітко та ясно він виклав свої міркування, про які щойно розповідав Ґвенді.

А потім сформулював свою остаточну гіпотезу:

— От якби ви переконали Ґвенду, що все могло відбутися лише в такий спосіб!

Міс Марпл подивилася на Ґвенду, потім знову на нього.

— Це цілком розумна гіпотеза, — сказала вона. — Але ви й самі зрозуміли, містере Рід, що завжди залишається місце для чинника Ікс.

— Ікс! — повторила Ґвенда.

— Для невідомого чинника, — сказала міс Марпл. — Наприклад, міг бути хтось такий, хто ще не з'явився, але чия присутність відчувається за відомими фактами.

— Ми поїдемо в той санаторій в Норфолку, у якому помер мій батько, — сказала Ґвенда. — Можливо, з'ясуємо що-небудь там.

Солтмарш-Гаус був розташований у затишному місці, миль за шість від узбережжя. Він мав добрий залізничний зв'язок із Лондоном від містечка Саут-Бенхем, яке було від нього на відстані п'яти миль.

Джайлза й Ґвенду провели до великої, добре провітреної вітальні, де крісла були обтягнуті кретоновими чохлами з візерунками квітів. Чарівна літня дама із сивим волоссям увійшла до кімнати зі склянкою молока в руках. Вона кивнула їм головою й сіла біля каміна. Дама подивилася на Ґвенду замисленим поглядом, а потім нахилилася до неї й майже пошепки запитала:

— Це ваша бідолашна дитина, моя люба?

Ґвенда трохи розгубилася й невпевненим голосом відказала:

— Ні, ні… Не моя…

— А, то я помилилася. Пробачте мені.

Літня жінка кивнула головою й стала пити молоко. Потім сказала, щоб якось розпочати розмову:

— Пів на одинадцяту. Це завжди відбувається о пів на одинадцяту. Диво та й годі.

Вона стишила голос і знову нахилилася вперед.

— За каміном, — тихо видихнула вона. — Але нікому не кажіть, що я вам розповіла.

У цю миті до кімнати увійшла служниця в уніформі й попросила Джайлза та Ґвенду йти за нею.

Їх провели до кабінету доктора Пенроуза, і доктор Пенроуз підвівся, щоб привітати їх.

Доктор Пенроуз — Ґвенда не могла цього не відзначити — і сам трохи скидався на божевільного. Він здався їй навіть божевільнішим, аніж приємна стара дама у вітальні, утім, можливо, психіатри завжди виддються трохи божевільними.

— Я отримав вашого листа й листа від доктора Кеннеді, — сказав доктор Пенроуз, — і переглянув історію хвороби вашого батька, місіс Рід. — Я дуже добре пам'ятаю його, звичайно, але хотів освіжити свою пам'ять, щоб якнайліпше розповісти вам усе, що ви захочете знати. Я так розумію, ви лише нещодавно довідалися про ці факти?

Ґвенда пояснила йому, що виросла в Новій Зеландії, у родичів матері, і про свого батька знає лише те, що він помер у приватній лікарні в Англії.

Доктор Пенроуз кивнув головою.

— Розумію. Хвороба вашого батька, місіс Рід, була позначена деякими дивними характеристиками.

— Якими, наприклад? — запитав Джайлз.

— Річ у тому, що його одержимість — або його схильність до галюцинацій — була дуже сильною. Майор Гелідей, перебуваючи в стані надзвичайно сильного нервового збудження, абсолютно категорично наполягав на тому, що задушив свою другу дружину в нападі ревнивого гніву. У його поведінці не було багатьох ознак, що притаманні таким захворюванням, і я скажу вам цілком відверто, місіс Рід, якби доктор Кеннеді не запевнив мене в тому, що насправді місіс Гелідей жива, я в той час повірив би, ще слова вашого батька відповідають дійсності.

— То у вас склалося враження, що він справді її задушив? — запитав Джайлз.

— Я сказав «у той час». Згодом у мене з'явилися підстави переглянути свою думку, після того як я глибше ознайомився з характером та структурою психічної поведінки майора Гелідея. Ваш батько, місіс Рід, не був параноїком, у цьому я не маю жодного сумніву. Він не страждав від галюцинацій переслідування, йому не були притаманна імпульси насильства. Він був лагідним і добрим індивідом, здатним контролювати себе. Він не належав до тих людей, яких світ називає божевільними, не був він і небезпечним для інших. Але він був одержимий нав'язливою думкою про те, ще вбив місіс Гелідей, і я цілком переконаний, що пояснити її походження ми зможемо, тільки якщо повернемося далеко назад, — до його дитячого досвіду. Але я готовий визнати, що всі наші методи аналізу не допомогли нам знайти необхідний ключ. Іноді нам доводиться витратити дуже багато часу на те, щоб зламати опір пацієнта, який не піддається нашим методам аналізу. На це може знадобитися кілька років. А у випадку вашого батька навіть цього часу виявилося замало. — Він зробив паузу, а потім, подивившись на Ґвенду гострим поглядом, сказав: — Я думаю вам відомо, що майор Гелідей наклав на себе руки.