Агата Кристі - Забуте вбивство

— Можливо, мій батько його десь закопав — у садку, наприклад?

— А потім пішов до Кеннеді й сказав йому, що задушив дружину? Навіщо? Хіба йому не зручніше було б дотримуватися версії, що вона «покинула його»?

Ґвенда відкинула волосся з чола. Вона була тепер не така заклякла й напружена, а червоні плями на її щоках поблякли.

— Я не знаю, — промовила вона. — Усе здається й справді трохи дивним, після того як ти висловив свої міркування. Ти гадаєш, доктор Кеннеді розповів нам правду?

— О, так, я переконаний у цьому. З його погляду, у цій історії нема нічого незвичайного. Сновидіння, галюцинації — і нарешті, головна галюцинація. Він не має сумніву, що то була галюцинація, бо, як я тобі щойно сказав, коли немає трупа — нема й убивства. Але саме в цьому пункті ми перебуваємо в іншому становищі, ніж він. Ми знаємо, що труп був.

Він зробив паузу, а тоді провадив:

— З його погляду, усе збігається. Відсутність одягу та валізи, прощальна цидулка. А тоді два листи від його сестри.

Ґвенда стрепенулася.

— Листи. Як ми можемо пояснити їх?

— Ніяк не можемо. Але ми повинні. Якщо ми припустимо, що Кеннеді сказав нам правду (а я в цьому цілком переконаний, як я тобі вже казав), то нам треба буде якось пояснити листи.

— Ти думаєш, вони справді були написані почерком його сестри? Він його впізнав?

— Ти знаєш, Ґвендо, я не думаю, що таке питання перед ним постало. Це не те саме, що підпис на сумнівному чекові. Навіть якби ті листи були написані почерком, хай тільки трохи схожим на почерк його сестри, йому не спало б на думку поставити їх під сумнів. Адже він уже переконав себе в тому що вона з кимсь кудись поїхала. А листи лише підтвердили його переконаність. Якби він узагалі не мав від неї ніякої звістки — тоді він міг би щось запідозрити. А проте можна назвати кілька дивних подробиць щодо цих листів, на які він не звернув уваги, але які вселяють підозру мені. Вони позначені дивною анонімністю. Ніякої зворотної адреси, крім поштового ящика «до запитання». Жодного натяку на те, що то був за чоловік, із яким вона втекла. Явний намір порвати з усіма колишніми стосунками. Тобто я хочу сказати, це листи точно такого типу, які вигадав би вбивця, якби захотів відвернути підозру в родичів своєї жертви.

— Ти думаєш, мій батько…

— Ні — і в цьому вся суть — я так не думаю. Уявімо собі чоловіка, який хоче позбутися дружини. Він поширює чутки про її можливу невірність. Він інсценує її від'їзд — прощальну цидулку, спаковані й забрані із собою речі. Крім того, через ретельно обмірковані проміжки часу від неї надійде кілька листів із-за кордону. А насправді він холоднокровно вбив її і, скажімо, сховав під підлогою льоху. Це одна схема вбивства — і вона нерідко реалізується. Але вбивця такого зразка ніколи не побіжить до брата своєї дружини, і не казатиме йому, що він убив його сестру, і не умовлятиме його зателефонувати до поліції. З другого боку, якщо твій батько був убивцею емоційного зразка, до нестями закоханим у свою дружину, і задушив її в нападі ревнощів — спосіб Отелло, що відповідає тій розповіді, яку ми почули, — то він, безперечно, не став би пакувати одяг та організовувати надходження листів, перш ніж побігти й розповісти про свій злочин чоловікові, який, поза всяким сумнівом, не стане його замовчувати. Так не могло бути, Ґвендо. Ця схема не тримається купи.

— Тоді до чого ти ведеш, Джайлзе?

— Я не знаю… Але схоже, в усіх цих подіях брав участь іще хтось нам невідомий — назвімо його чинником Ікс. Той, хто ще не з'явився на сцені. Але його почерк ми вже бачимо.

— Чинник Ікс? — здивовано перепитала Ґвенда. Потім її очі потемніли. — Ти все це вигадав, Джайлзе. Щоб мене втішити.

— Присягаюся тобі, що ні. Невже ти сама не бачиш, що ми досі не маємо задовільної гіпотези, у яку вкладалися б усі факти? Ми знаємо, що Гелену Гелідей було задушено, бо ти бачила…

Він раптом замовк.

— Святий Боже! Який же я був йолоп! Тепер я все бачу. Це пояснює все. Ти мала слушність. І Кеннеді мав слушність теж. Послухай-но, Ґвендо. Гелена готується втекти з коханцем — хто він, ми ще не знаємо.

— Ікс?

Джайлз нетерпляче відмахнувся від її зауваження.

— Вона написала цидулку своєму чоловікові, але в цю мить заходить він, читає, що вона написала, і божеволіє від люті. Він жмакає цидулку, жбурляє її в кошик для використаного паперу й кидається до неї. Нажахана, вона втікає в хол, але він наздоганяє її, душить, вона обм'якла, і він її залишає. А тоді, стоячи за крок від неї, цитує слова з драми «Герцогиня д'Амальфі» саме в ту мить, коли дитина на сходах підійшла до перил і дивиться вниз.