Агата Кристі - Забуте вбивство

— Безперечно, — сказала Ґвенда.

— Що ж, вам це буде не так важко зробити, звичайно. Тому я вирішив, що для вас буде меншим потрясінням, якщо ви довідаєтеся про деякі факти від мене. Мені дуже прикро розповідати про це, бо моя розповідь не принесе користі ані вам, ані комусь іншому, а вам, Ґвенні, певно, завдасть великого болю. Але так воно було. Ваш батько не хворів на сухоти, і санаторій, про який ми говорили, був насправді психіатричною клінікою.

— Психіатричною клінікою? То він збожеволів?

Обличчя у Ґвенди стало бліде, як смерть.

— Такий діагноз йому не був поставлений. І на мою думку, він не був божевільним у прямому значенні цього слова. Він пережив дуже сильне нервове потрясіння й страждав від важких галюцинацій. Він прийшов до тієї клініки добровільно й, звичайно, міг би покинути її, коли завгодно, якби захотів. Проте його стан так і не поліпшився, і він там помер.

— Він потерпав від галюцинацій? — Джайлз повторив ці слова тоном запитання. — Яких саме?

Доктор Кеннеді сухо сказав:

— Йому ввижалося, ніби він задушив дружину.

У Ґвенди вихопився здушений крик. Джайлз швидко простяг руку й узяв її холодну долоню у свою.

— І він справді її задушив?

— Що ви сказали? — Доктор Кеннеді скинув на нього здивованим поглядом. — Ні, звичайно ж, ні. Про це ніколи не було й мови.

— Але звідки ви знаєте? — непевним голосом запитала Ґвенда.

— Моя люба дитино! Такого не було й не могло бути. Гелена покинула його й утекла з іншим чоловіком. Після цього він протягом певного часу перебував у дуже нервовому стані. Його мучили жаскі сновидіння, хворі фантазії. А останній шок викинув його за межі здорового глузду. Я не психіатр. Вони мають свої пояснення для таких речей. Якщо чоловік вважає, що краще його дружина померла б, аніж зрадила його, то він може переконати себе в тому, що вона мертва — і навіть у тому, що він її вбив.

Джайлз і Ґвенда нишком обмінялися застережливим поглядом.

— То ви цілком упевнені, що насправді він не зробив того, що, на його думку, він зробив?

— Авжеж, я цілком упевнений. Я одержав два листи від Гелени. Один вона надіслала з Франції через тиждень після свого від'їзду, а другий — через півроку. О, ні, ішлося про галюцинації в їхньому чистому вигляді.

Ґвенда набрала повні груди повітря.

— Будь ласка, розкажіть мені все, — попросила вона.

— Я розповім вам усе, що зможу, моя люба. Почну з того, що Келвін перебував у специфічному невротичному стані протягом певного часу. Він прийшов до мене й усе мені розповів. Сказав, що його мучать тривожні сновидіння. Ці сновидіння, сказав він, завжди однакові й закінчувалися вони одним і тим самим — він душив Гелену. Я спробував проникнути в корінь проблеми — подумав, що, певно, він пережив тяжкий конфлікт у ранньому дитинстві. Мабуть, його батько й мати не були щасливим подружжям… Я не стану заглиблюватися в ці подробиці. Вони цікаві лише для лікаря. Я рекомендував Келвіну проконсультуватися в психіатра, сказав, що в нас є першокласні фахівці, але він нічого не хотів слухати, він вважав свої сновидіння сутою нісенітницею.

Я запідозрив, що їхні стосунки з Геленою складаються не дуже добре, але він ніколи про це не згадував, а мені не хотілося ставити такі запитання. Кульмінація настала тоді, коли він прийшов у мій дім одного вечора — то була п'ятниця; пам'ятаю, я щойно повернувся з лікарні й побачив, що він чекає на мене в кімнаті для консультацій; він був там уже чверть години. Коли я увійшов, він подивився на мене й сказав: «Я вбив Гелену».

Протягом якоїсь миті я не знав, що думати. Він говорив так спокійно, з такою холодною незворушністю. Я сказав: «Ви маєте на увазі, що бачили ще один такий сон?» — «Це вже не сон, — відповів він. — Це правда. Вона лежить там задушена. Я її задушив».

Потім він сказав цілком холодно й розважливо: «Вам краще піти зі мною в мій дім. Потім ви зателефонуєте в поліцію прямо звідти».

Я не знав, що й думати. Ми сіли в машину й поїхали туди. У будинку було тихо й темно. Ми піднялися до спальні.

— До спальні ? — втрутилася Ґвенда тоном глибокого подиву.

Доктор Кеннеді здавався злегка здивованим.

— Атож, до спальні, бо саме там нібито все й відбулося. Та коли ми туди увійшли, то, звичайно, там не було нічого! Жодна мертва жінка не лежала на ліжку. Не було ніякого безладу — навіть ковдра не була зім'ята. Усе, що з ним сталося, було чистою галюцинацією.

— Але що сказав мій батько?

— Він, звичайно, наполягав на своїй історії. Він щиро вірив у її правдивість, розумієте? Я дав йому заспокійливі ліки, переконав його їх прийняти й поклав його на канапу у кімнаті для перевдягань. Потім оглянув дім. У кошику для використаного паперу, що стояв у вітальні, я знайшов пожмакану цидулку від Гелени. Її зміст був цілком очевидним. Вона там написала приблизно такі слова: «Це мій прощальний лист. Пробач мені, але наш шлюб був помилкою від самого початку. Я їду геть із чоловіком, тим єдиним, кого справді кохаю. Пробач мені, якщо можеш. Гелена»