Агата Кристі - Забуте вбивство

Він та його дружина нещодавно побралися в Новій Зеландії. Після цього вони переїхали до Англії, де його дружина жила протягом короткого часу в дитинстві, і тепер вона намагається знайти давніх друзів і знайомих своєї родини.

Доктор Кеннеді був стриманим і суворим. Він тримався чемно, але його вочевидь дратувала колоніальна наполегливість, із якою ці молоді люди здійснювали свій сентиментальний пошук родинних зв'язків.

— То ви думаєте, моя сестра, — точніше, моя зведена сестра, — а можливо, і я — ваші родичі? — запитав він Ґвенду чемно, але з прихованою ворожістю.

— Вона була моєю мачухою, — сказала Ґвенда — Другою дружиною мого батька. Хоч я її, звісно, не пам'ятаю. Я була надто маленька. Моє дівоче прізвище — Гелідей.

Він пильно подивився на неї — і несподівана усмішка осяяла його обличчя. Він ніби став іншою людиною, його непривітність не знати куди й поділася.

— Святий Боже! — сказав він. — Тільки не кажіть мені, що ви Ґвенні!

Ґвенда радісно кивнула головою. Давно забуте дитяче ім'я пролунало в її вухах як щось дуже знайоме та приязне.

— Так, — підтвердила вона. — Я Ґвенні.

— Господи, спаси мою душу. Уже доросла й одружена. Як швидко минає час! Адже відтоді минуло п'ятнадцять — ба навіть більше! — років. Ви, звичайно, не пам'ятаєте мене?

Ґвенда похитала головою.

— Я не пам'ятаю навіть свого батька. Я бачу тепер своє минуле, наче велику білу пляму.

— Атож, перша дружина Гелідея була родом із Нової Зеландії — пригадую, він мені це казав. То чудова країна, я думаю.

— Це найкраща країна у світі — але Англію я також люблю.

— Ви приїхали сюди на короткий час чи маєте намір тут оселитися? — Він подзвонив. — Ми з вами вип'ємо чаю.

Коли увійшла висока жінка, він їй сказав:

— Будь ласка, принесіть нам чаю… і… грінок із маслом… або тістечка… або щось таке.

Його статечна економка подивилася на них убивчим поглядом, але слухняно відповіла: «Гаразд, сер!» — і вийшла.

— Я зазвичай чаю не п'ю, — неуважно кинув доктор Кеннеді. — Але ми повинні відсвяткувати нашу зустріч.

— Це дуже люб'язно з вашого боку, — сказала Ґвенда. — Ні, ми приїхали сюди не на короткий час. Ми тут купили будинок. — Вона зробила паузу й додала: — Дім-на-Горі.

Доктор Кеннеді неуважно промовив:

— Атож. У Дилмауті. Ви написали мені звідти.

— Це просто дивовижний збіг, — сказала Ґвенда. — Правда ж, Джайлзе?

— Авжеж, дивовижний, — погодився Джайлз. — Просто-таки неймовірний.

— Він продавався, — сказала Ґвенда й додала, побачивши, що доктор Кеннеді нічого не розуміє: — Це той самий будинок, у якому я жила багато років тому.

Доктор Кеннеді спохмурнів.

— Дім-на-Горі. Так, так, я чув, вони змінили його назву. Раніше він називався Сент… і якось так — тобто йдеться про будинок, який стоїть біля дороги Лігемптон-роуд, що спускається в місто, праворуч від неї? Я не помиляюся?

— Ні.

— Просто дивовижно, як швидко забуваються назви. Стривайте хвилину. Сент-Кетрін — ось як називався той дім.

— І я в ньому жила, чи не так? — запитала Ґвенда.

— Авжеж, ви в ньому жили. — Він подивився на неї зацікавленим поглядом. — Але чому ви захотіли жити саме там? Адже ви не могли зберегти про нього багато спогадів, чи не так?

— Так. Але я відразу почула себе в ньому як удома.

— Як удома, — повторив доктор. Він промовив ці слова без жодного виразу, але Джайлзові здалося, ніби на думці в нього щось було.

— Отже, тепер ви розумієте, чому я до вас приїхала, — сказала Ґвенда. — Я сподівалася, ви розповісте мені про мого батька, про Гелену й… про все інше.

Він подивився на неї замисленим поглядом.

— Думаю, вони небагато знали — ваші родичі в Новій Зеландії. Та й звідки вони могли знати? Але розповідати, власне, нема чого, Гелена — моя сестра — поверталася додому з Індії на тому самому кораблі, що й ваш батько. Він був удівець із малою донькою. Гелена пожаліла його чи, може, закохалася в нього. Він почувався самотнім, а може, теж закохався в неї. Іноді буває важко вгадати, як розгортатимуться події. Вони одружилися в Лондоні відразу по тому, як прибули, і приїхали в Дилмаут, до мене. Я тоді був там на практиці. Келвін Гелідей здався мені приємним чоловіком, досить нервовим і виснаженим — але вони були начебто щасливими… але потім…

Він помовчав хвилину, перш ніж сказав:

— Проте не минуло й року, як вона втекла від нього з іншим чоловіком. Ви, певно, знали про це?

— Із ким вона втекла? — запитала Ґвенда.

Він подивився на неї своїми проникливими очима.