Агата Кристі - Забуте вбивство

— Справді так, моя люба, — Гелідей. Майор Гелідей. Приємний чоловік. І дуже мила дружина — зовсім молода — білява, вона хотіла жити неподалік від своїх родичів чи щось таке. Атож, вона була дуже вродливою.

— А хто були її родичі?

— Не маю найменшого уявлення. Але ви на неї не схожі.

Ґвенда мало не сказала: «Вона була лише моєю мачухою», але вирішила не ускладнювати тему й запитала:

— А якою вона була?

Цілком несподівано містер Ґелбрейт відповів:

— Вона видалася мені стривоженою. Атож, вона була чимось стривожена. Так, він був дуже приємним чоловіком, той майор. Його вельми зацікавило, що я бував у Калькутті. Він не був схожий на тих суб'єктів, які ніколи не виїздили за межі Англії. Їхній світогляд надто вузький — сказав би я. А от я побачив світу. Як же пак його звали, того майора, який шукав будинок із меблями?

Він був наче старий грамофон, на який поставили зачовгану платівку.

— Сент-Кетрін — ось як називався тоді той будинок. Він узяв його в оренду — за шість гіней за тиждень на той час, поки місіс Фіндейсон буде в Єгипті. Вона там і померла — сердешна душа. Будинок виставили на аукціон — хто ж його тоді купив? Ага, пригадую, Елворті. Сестри, усі старі діви — там їх був цілий гурт. Вони змінили назву будинку — сказали, що Сент-Кетрін звучить надто по-папському. Вони були вельми налаштовані проти всього папського. Мали звичай роздавати релігійні брошури. Усі негарні і якісь примітивні. Їх дуже цікавили негри — вони надсилали їм штани та біблії. Мали велике бажання навертати поган.

Несподівано він зітхнув і відкинувся на спинку стільця.

— Надто давно все це було, — сказав він із жалем. — Уже не пам'ятаю ні імен, ні прізвищ. Майор з Індії — приємний був чоловік… Я стомився, Ґледіс. Дай мені чаю.

Джайлз і Ґвенда подякували йому, подякували його дочці й пішли.

— Отже, це доведено, — сказала Ґвенда. — Мій батько і я були в Домі-на-Горі. Що нам робити далі?

— Який же я був йолоп, — сказав Джайлз. — Сомерсет-Гауз.

— А що таке Сомерсет-Гауз? — запитала Ґвенда.

— Контора, де зберігаються записи про шлюби. Я поїду туди й наведу довідки про шлюб твого батька. Згідно з розповіддю твоєї тітки, твій батько взяв шлюб зі своєю другою дружиною відразу по тому, як повернувся до Англії. Ти хіба не розумієш, Ґвендо, — як ми не подумали про це раніше? — адже цілком можливо, що Гелена була родичкою твоєї мачухи, скажімо, її молодшою сестрою. У всякому разі, коли ми довідаємося, яким було її прізвище, то, може, нам пощастить знайти когось, хто дасть нам додаткові відомості про Дім-на-Горі. Адже старий сказав нам, ти пригадуєш, що вони хотіли взяти в оренду будинок у Дилмауті, щоб оселитися поблизу родичів місіс Гелідей. Якщо її родичі мешкають десь близько, ми зможемо щось довідатися від них.

— Джайлзе, — сказала Ґвенда. — Ти просто диво.

Зрештою Джайлз вирішив, що йому не обов'язково їхати в Лондон. Попри свою діяльну вдачу, яка завжди підштовхувала його повсюди їздити й робити все самому, він визнав, що навести цю просту довідку можна доручити й комусь іншому.

Він зателефонував до своєї контори.

— Ось маємо! — радісно вигукнув він, коли надійшов очікуваний лист.

Він розкрив конверт, дістав звідти завірену копію свідоцтва про шлюб і прочитав:

— «П'ятниця, 7 серпня, Кенсинґтонське відділення. Зареєстровано шлюб між Келвіном Джеймсом Гелідеєм і Геленою Спенлав Кеннеді».

— Геленою? — скрикнула Ґвенда. Вони подивились одне на одного. Джайлз сказав повільно:

— Але ж… але… це не може бути вона. Адже вони розлучилися, і вона знову вийшла заміж… і кудись поїхала.

— Ми не знаємо, чи вона справді кудись поїхала, — сказала Ґвенда… і знову подивилася на чітко надруковане ім'я:

Геленою Спенлав Кеннеді

Геленою…

Через кілька днів Ґвенда, прогулюючись по набережній під сильним вітром, несподівано зупинилася перед одним зі скляних павільйонів, що їх передбачлива місцева влада розпорядилася збудувати на той випадок, якщо комусь треба буде заховатися тут від негоди.

— Міс Марпл? — здивовано вигукнула вона.

Бо перед нею і справді була міс Марпл у теплому вовняному пальті, обмотана кількома шарфами.

— Ви, певно, дуже здивувалися, побачивши мене тут, — жваво відповіла їй старенька. — Але мій лікар порадив мені поїхати на морське узбережжя, щоб трохи розвіятися, а ви так привабливо описали мені Дилмаут, що я вирішила приїхати сюди, тим більше, що куховарка та лакей моєї подруги придбали тут готель.