Агата Кристі - Забуте вбивство

Міс Марпл відповіла, що з Лондоном усе гаразд. Небіж водив її на кілька театральних вистав.

— Певно, ваші родичі — великі сноби. Щодо мене, то я цікавлюся лише музичною комедією.

Міс Марпл сказала, що дивилася російську п'єсу, вона була цікава, хоч, можливо, і трохи задовга.

— Росіяни! — зневажливо вигукнув полковник Бентрі.

Одного разу йому дали почитати роман Достоєвського, коли він лежав у приватній лікарні.

Він додав, що міс Марпл знайде Доллі в саду.

Місіс Бентрі завжди можна було знайти тільки в саду. Садівництво було її пристрастю. Її улюбленою літературою були каталоги цибулин, а її мова була насичена примулами, цибулинами, квітковими кущами та альпійськими дивовижами. Перше, що побачила від неї міс Марпл, був широкий зад, обтягнутий вилинялою твідовою спідницею.

На звук кроків, що наближалися, місіс Бентрі знову набула вертикальної пози, стогнучи та кривлячись від болю, бо її захоплення нагородило її ревматизмом, втерла піт на обличчі вимазаною в землі долонею й привіталася з подругою.

— Я вже чула, що ти повернулася, Джейн, — сказала вона. — Як тобі мої квіти дельфініуму? А мій тирлич тобі подобається? Я мала з ним трохи мороки, але тепер начебто він добре прижився. Але нам потрібен дощ. Досі було жахливо сухо. Естер сказала мені, що ти хвора й лежиш у ліжку, — додала вона (Естер була куховаркою місіс Бентрі, а крім того, постачала її сільськими новинами). — Я рада, що це виявилося неправдою.

— Я лише трохи перевтомилася, — сказала міс Марпл. — Доктор Гейдок вважає, що мені треба подихати морським повітрям. Я досить виснажена.

— Хай і так, але ти не можеш поїхати до моря тепер, — сказала місіс Бентрі. — Це абсолютно найкращий час для роботи в саду. Твої бордюри, мабуть, щойно зацвіли.

— Доктор Гейдок рекомендує мені їхати зараз.

— Доктор Гейдок справді не такий йолоп, як решта лікарів, — змушена була визнати місіс Бентрі.

— Мені спала на думку твоя куховарка, Доллі.

— Яка куховарка? Тобі потрібна куховарка? Ти ж маєш на увазі не ту жінку, що була схильна до пияцтва?

— Ні, ні, ні. Я говорю про ту що вміла готувати такі смачні тістечка. Ту, чий чоловік служив у вас старшим лакеєм.

— А, ти маєш на увазі Мок Тертл, — сказала місіс Бентрі, відразу зрозумівши, про кого йшлося. — Жінку з глибоким і трагічним голосом, що завжди говорила таким тоном, ніби ось-ось заплаче. З неї була добра куховарка. А чоловік у неї був гладкий і досить ледачий. Артур завжди казав, що він розбавляє віскі водою. Я не знаю, чи так справді було. Лихо в тому, що коли ви наймаєте на службу подружжя, то хтось із двох завжди буває незадовільним. Вони отримали спадок від якогось колишнього працедавця й купили готель на південному узбережжі.

— Саме про це я й подумала. Адже вони тепер живуть у Дилмауті?

— Саме там. Дилмаут, вулиця Сі-Перейд, чотирнадцять.

— Я подумала, що позаяк доктор Гейдок рекомендував мені трохи пожити на узбережжі моря, то я могла б поїхати туди. Їхнє прізвище Сондерс, чи не так?

— Так. Це чудова думка, Джейн. Ти нічого кращого не могла б придумати. Місіс Сондерс догляне за тобою, а що тепер кінець сезону, то вони будуть раді прийняти тебе й візьмуть недорого. Завдяки добрій кухні та морському повітрю ти швидко оклигаєш.

— Дякую тобі, Доллі, — сказала міс Марпл. — Сподіваюся, так і буде.

— Де, ти думаєш, лежало тіло? — запитав Джайлз. — Тут?

Він і Ґвенда стояли в холі Дому-на-Горі. Вони приїхали сюди вчора, пізно ввечері, і Джайлз був тепер охоплений справжнім мисливським азартом. Він утішався цим розслідуванням, наче малий хлопчик новою іграшкою.

— Та десь там, — сказала Ґвенда. Вона трохи піднялася сходами й подивилася згори критичним поглядом. — Атож, я думаю, воно лежало саме там.

— Повзи вниз, — сказав Джайлз. — Адже тобі років три не більше.

Ґвенда слухняно поповзла вниз.

— Ти не могла бачити чоловіка, який промовив ті слова?

— Не пригадую, щоб я його бачила. Він, мабуть, стояв трохи далі, атож — там. Я бачила лише його величезні лапи.

— Лапи? — здивовано перепитав Джайлз.

— То були справді лапи. Сірі лапи — не людські.

— Що ти вигадуєш, Ґвендо. Це ж не було вбивство на вулиці Морг. Люди не мають лап.

— Але він мав лапи.

Джайлз із сумнівом подивився на неї.

— Ти, певно, вигадала це потім.

— А тобі не здається, що я взагалі усе вигадала? — повільно проказала Ґвенда. — Ти знаєш, Джайлзе, я вже багато міркувала про це. Мені здається імовірнішим, що вся та подія була сном. І чом би справді їй не бути сном? Я могла дитиною побачити такий сон і дуже злякатися, а потім запам'ятати його надовго. Тобі не здається, що це дуже ймовірне пояснення? Адже ніхто в Дилмауті не має найменшого уявлення про те, що тут хтось когось убив або хтось раптово помер чи зник, і взагалі ніхто не пам'ятає нічого дивного й незвичайного про цей дім.