Агата Кристі - Забуте вбивство

— В Істбурні, я думаю, надто холодно. Там зовсім мало рослинності, як вам відомо.

— У такому разі Бурнемаут або острів Вайта.

Міс Марпл підморгнула йому.

— Мені завжди здавалося, що малі містечка набагато приємніші.

Доктор Гейдок знову опустився на стілець.

— Ви розбудили мою цікавість. То яке містечко на узбережжі ви пропонуєте?

— Я думала про Дилмаут.

— Досить миле містечко. Щоправда, глухе й малоцікаве. То чому ви обрали Дилмаут?

Протягом хвилини або двох міс Марпл мовчала. Її погляд знову став стурбованим. Вона сказала:

— Якби одного дня ви випадково зіткнулися з фактом, який указував би на те, що багато років тому — дев'ятнадцять або двадцять — було скоєне вбивство. Той факт був би відомий лише вам, ніхто раніше про це не повідомляв і ніхто нічого не підозрював. Що ви зробили б?

— Убивство в ретроспективі, так?

— Достоту так.

— Нікого не засудили несправедливо? Ніхто не постраждав унаслідок того вбивства?

— Наскільки мені відомо, ні.

— Гм. Убивство в ретроспективі. Забуте вбивство. Що ж, я вам скажу свою думку. Я не став би ворушити забуте вбивство — ось що я зробив би. Розворушувати вбивство небезпечно. І, я сказав би, дуже небезпечно.

— Боюсь, я з вами згодна.

— Люди кажуть, убивця завжди повторює свої злочини. Це неправда. Існує різновид убивці, який скоює злочин, спромагається приховати його, а потім докладає всіх можливих зусиль, щоб ніколи більше не наражати себе на ризик. Я не хочу сказати, що потім такі люди живуть щасливо, — я в це не вірю, — бо існує багато способів розплати. Але бодай зовні все йде гаразд. Мабуть, саме так було у випадку з Мадлен Сміт, а потім й у випадку з Ліззі Борден. Провина Мадлен Сміт не була доведена, а Ліззі звинуватили — але багато людей думають, що обидві ті жінки були винні. Я міг би назвати й інші випадки. Ті люди ніколи не повторювали своїх злочинів — одне вбивство дало їм те, чого вони хотіли, і вони були задоволені. Але якби їм загрожувала небезпека? Я думаю, ваш убивця, хоч би ким він або вона були, належав саме до такого різновиду. Він скоїв злочин і позамітав за собою сліди, і ніхто нічого не запідозрив. Але припустімо, хтось почне докопуватися, нишпорити, перевертати каміння і зрештою, можливо, відкриє істину? То що в такому випадку робитиме ваш убивця? Просто стоятиме, усміхаючись, тоді як мисливець підходитиме до нього все ближче й ближче? Ні, якщо тут не йдеться про принципи, я залишив би все так, як воно є. — І він повторив свою попередню фразу: — Я не став би ворушити забуте вбивство.

І додав твердим голосом:

— І такий вам буде мій наказ: облиште все, як воно є.

— Але ця справа стосується не тільки мене. Вона стосується також двох чудових дітей. Дозвольте, я вам усе розповім.

І вона розповіла йому всю історію, а Гейдок вислухав її.

— Диво та й годі, — сказав він, коли міс Марпл закінчила. — Дивовижний збіг. Усе тут, власне, викликає подив. Але, думаю, ви собі чудово усвідомлюєте, які можуть бути наслідки?

— О, звичайно. Але вони поки що цього не розуміють.

— Це може призвести до великого нещастя, і тоді вони гірко пожалкують, що розбудили це приспане вбивство.

Скелети мають залишатися у своїх домовинах. А проте, скажу вам, я цілком розумію погляд того молодого Джайлза. Хай йому сто чортів, але я теж не зміг би залишити там усе, як є. Навіть мене розбирає тепер цікавість, хоч я й не живу в тому домі…

Він урвав свою мову й подивився на міс Марпл суворим поглядом.

— То саме цим пояснюється ваше бажання подихати свіжим повітрям Дилмаута? Ви хочете втрутитися в щось таке, що не має до вас найменшого стосунку.

— Авжеж, не має, докторе Гейдок. Але я хвилююся за тих двох. Вони молоді, недосвідчені й надто довірливі та наївні. Я відчуваю необхідність бути там і наглядати за ними.

— То ось чому ви туди їдете. Щоб доглянути за ними! Невже ви не можете обминути жодного вбивства? Навіть убивства в ретроспективі?

Міс Марпл відповіла йому слабкою усмішкою.

— Але ж ви не можете не погодитися з тим, що кілька тижнів, прожитих у Дилмауті, будуть корисними для мого здоров'я?

— Вони радше допровадять вас до могили, — сказав доктор Гейдок. — Але ж ви однаково мене не послухаєте!

Міс Марпл пішла навідати своїх друзів, полковника та місіс Бентрі, і зустріла полковника на під'їзній алеї до їхнього будинку. У руці в нього була рушниця, а біля його ніг — спанієль. Він сердечно привітався з нею.

— Я радий знову вас бачити. Як там Лондон?