Агата Кристі - Забуте вбивство

— Міс Марпл, ви говорите так, ніби ви й справді дуже занепокоєні! — вигукнула Ґвенда,

— Так, я справді занепокоєна, моя люба. Ви обоє дуже милі й чарівні молоді люди (якщо ви дозволите мені так сказати). Ви щойно одружилися й щасливі бути вкупі. Не починайте, я вас дуже прошу, докопуватися до речей, які можуть — як би мені це висловити? — засмутити вас і завдати вам болю.

Ґвенда подивилася на неї широко розплющеними очима.

— Ви думаєте про щось цілком конкретне, на щось натякаєте? На що саме?

— Я ні на що не натякаю, моя люба. Я лише раджу вам (бо я довго жила на світі і знаю, якою поганою може бути людська природа) не ворушити давній мурашник. Атож, це вам моя порада: не ворушіть давній мурашник.

— Але йдеться зовсім не про те, щоб розворушити дав ній мурашник, — у голосі Джайлза з'явилися нові нотки, нотки суворої переконаності. — Дім-на-Горі — це наш дім, дім Ґвенди і мій дім, і хтось був убитий у ньому або так нам здається. Я не можу знати, що в моєму домі хтось когось убив, і не намагатися розкрити цю таємницю, навіть якщо вбивство було скоєне вісімнадцять років тому!

Міс Марпл зітхнула.

— Пробачте мені, — сказала вона. — Мабуть, більшість молодих і розумних людей поставилися б до цієї ситуації саме так. Я навіть симпатизую вам і захоплююся вами через це. Але мені хотілося б, — о, як би мені хотілося! — щоб ви цього не робили.

Наступного дня в селі Сент-Мері-Мід швидко поширилася чутка, що міс Марпл повернулася додому. Її бачили на головній вулиці Гай-стріт об одинадцятій годині. Вона заходила в дім вікарія за десять хвилин до дванадцятої. Пополудні три найбільші в селі пліткарки відвідали її й вислухали її враження про столичне життя, а віддавши цю данину чемності, самі розповіли їй про гострі суперечки, які точаться довкола ятки, де торгуватимуть виробами місцевих вишивальниць на святковому ярмарку, а також про те, де розташувати намет, у якому подаватимуть чай.

Надвечір того ж таки дня міс Марпл, як звичайно, бачили в її саду, але цього разу вона зосередила значно більше уваги на прополюванні бур'янів, аніж на діяльності сусідів. Вона була неуважною під час своєї скромної вечері й майже не слухала натхненну розповідь своєї маленької служниці Евелін про походеньки місцевого аптекаря. Наступного дня вона все ще була неуважною, й один або двоє людей, серед них і дружина вікарія, звернули на це увагу. Того вечора міс Марпл сказала, що почувається не дуже добре, і лягла спати рано. Наступного ранку вона послала Евелін по доктора Гейдока.

Доктор Гейдок багато років був лікарем, другом і союзником міс Марпл. Він вислухав розповідь про симптоми її нездужання, оглянув її, а тоді відхилився на спинку стільця й помахав стетоскопом.

— Як на жінку вашого віку, — сказав він, — і попри ваш тендітний вигляд, що тільки вводить в оману, ви перебуваєте в надзвичайно доброму стані здоров'я.

— Я знаю, що загальний стан мого здоров'я цілком задовільний, — сказала міс Марпл. — Але, мушу зізнатися, я трохи перевтомилася й почуваюся дещо виснаженою.

— Ви блукали надто багато. Не лягали спати допізна в Лондоні.

— Ви маєте слушність. Сьогодні Лондон і справді здається мені надто стомливим. І повітря там не з найкращих. Не те, що свіже повітря на узбережжі моря.

— Зате повітря тут, у Сент-Мері-Мід, приємне й свіже.

— Але воно часто тут буває вологим і задушливим. Воно, знаєте, не збадьорює.

Доктор Гейдок подивився на неї з проблиском цікавості.

— Я пришлю вам тонік, — сказав він тоном люб'язної послужливості.

— Дякую вам, докторе. Істонський сироп мені завжди допомагає.

— Я не маю потреби в тому, щоб ви диктували мені мої рецепти, жінко.

— Я подумала, можливо, мені варто змінити повітря…

Міс Марпл запитливо дивилася на нього своїми наївними синіми очима.

— Вас тут щойно не було три тижні.

— Я знаю. Але я була в Лондоні, де атмосфера нервова, як вам відомо. А потім поїхала на північ — у промислову зону. Це було не морське повітря, яке освіжає й бадьорить.

Доктор Гейдок спакував свою сумку. Потім обернувся з усмішкою.

— Я готовий вислухати, чому ви по мене послали, — сказав він. — Ви тільки скажіть мені, чого ви хочете, і я це повторю за вами. Ви хочете послатися на мою професійну думку, що вам потрібне свіже морське повітря…

— Я знала, ви мене зрозумієте, — вдячно промовила міс Марпл.

— Морське повітря — справді чудова річ. Тож негайно вирушайте до Істбурна, бо інакше ваше здоров'я може різко погіршитися.