Агата Кристі - Забуте вбивство

— Але ж ми не знаємо, — сказала Ґвенда. — Ми нічого про неї не знаємо.

— Справді? А я подумав, коли прочитав ваше оголошення… — Він подивився на них із несподіваною цікавістю. — Скажіть мені, навіщо ви опублікували те оголошення?

Ґвенда сказала:

— Ми хотіли з нею зустрітися… — і зненацька замовкла.

— Ви хотіли зустрітися з людиною, якої зовсім не пам'ятали?

Доктор Кеннеді здавався спантеличеним.

Ґвенда швидко сказала:

— Я думала, якщо я з нею зустрінуся, вона щось розповість мені про мого батька.

— Так, так, розумію. Пробачте мені, але з мене вам буде мало користі. Пам'ять у мене вже не та. І це було так давно.

— Принаймні, вам відомо, якого профілю був той санаторій? — запитав Джайлз. — Туберкульозний?

Несподівано обличчя доктора Кеннеді знову стало дерев'яним.

— Так… Так… Здається, він був саме такий.

— Тоді ми знайдемо його досить легко, — сказав Джайлз. — Дуже дякуємо вам, сер, за все, що ви нам розповіли.

Він підвівся, а Ґвенда підвелася за ним.

— Ми дуже вдячні вам, — сказала вона. — І запрошуємо вас навідати нас у Домі-на-Горі.

Вони вийшли з кімнати, і Ґвенда востаннє подивилася на доктора Кеннеді через плече. Він стояв біля каміна, смикав себе за свої сиві вуса й здавався стурбованим.

— Він знає щось таке, чого не хоче сказати нам, — промовила Ґвенда, коли вони сідали в автомобіль. — Тут щось є… О, Джайлзе, мене змагає відчуття, що нам не треба було братися за цю справу…

Вони подивились одне на одного, і в обох у душі виник той самий страх, у якому вони не хотіли признатися.

— Міс Марпл мала слушність, — сказала Ґвенда. — Нам треба було залишити минуле таким, як воно є.

— Нам не обов'язково продовжувати, — сказав Джайлз, але якось невпевнено. — Можливо, і справді, люба Ґвендо, зупинимося на цьому.

Ґвенда похитала головою.

— Ні, Джайлзе, тепер ми вже не можемо зупинитися. Ми завжди будемо щось припускати та щось уявляти. Ні, ми мусимо продовжити свої пошуки… Доктор Кеннеді щось від нас приховує, бо йому нас шкода, а ця історія пахне великими неприємностями. Але тепер ми мусимо продовжувати й з'ясувати, що ж сталося насправді. Навіть якщо це мій батько був тим, хто…

Але вона не змогла закінчити своєї думки.

Наступного ранку вони були в саду, коли місіс Кокер вийшла з дому і сказала:

— Пробачте мені, сер. Доктор Кеннеді на телефоні.

Ґвенда розмовляла зі старим Фостером, і Джайлз не став відривати її від цієї розмови. Він пішов у дім і взяв слухавку.

— Джайлз Рід слухає.

— Це доктор Кеннеді. Я довго міркував про нашу вчорашню розмову містере Рід. Є деякі факти, про які, думаю, вам і вашій дружині слід би знати. Ви будете вдома, якщо я приїду до вас пополудні?

— Звичайно, будемо. На котру годину ви приїдете?

— На третю.

— Це нас влаштовує.

А тим часом у саду старий Фостер запитав у Ґвенди:

— Це той самий доктор Кеннеді, який колись жив у Вест-Кліфі?

— Мабуть, той самий. А ви його знали?

— Колись його вважали тут найкращим лікарем, хоч доктор Лейзенбі був набагато популярнішим. Він завжди вмів посміятися, пожартувати, це я про доктора Лейзенбі кажу. Доктор Кеннеді був суворий і дещо сухий — але свою справу знав.

— А коли він покинув практику?

— Та вже давно. Либонь, років п'ятнадцять тому. У нього погіршилося здоров'я, так люди кажуть.

Джайлз визирнув із вікна й відповів на німе запитання Ґвенди.

— Він приїде сьогодні пополудні.

— Справді?

І вона знову обернулася до Фостера.

— А ви знали сестру доктора Кеннеді?

— Сестру? Про неї я мало що можу сказати. Вона була тоді ще зовсім юною дівчиною. Ходила до школи, потім поїхала кудись за кордон, хоч я чув, ніби вона повернулася на короткий час сюди, після того як вийшла заміж. А потім утекла з якимсь чоловіком, вона завжди була трохи дика, так про неї розповідають. Але сам я ніколи не бачив її на власні очі. Я тоді упродовж не дуже довгого часу жив і працював у Плімуті, ви знаєте.

Ґвенда запитала, коли вони відійшли з Джайлзом на протилежний кінець тераси:

— Чому він приїздить?

— Ми довідаємося про це о третій годині.

Доктор Кеннеді приїхав точно в призначений час. Окинувши поглядом вітальню, він сказав:

— Дивно бачити себе тут знову.

Потім перейшов до суті без передмови.

— Я так розумію, ви обоє сповнені рішучості знайти санаторій, у якому помер Келвін Гелідей, і з'ясувати всі подробиці про його хворобу та смерть?