Джон Карр - Безтілесна людина

— Будь ласка, запитуйте швидше, що вам потрібно! Він умирає, ви розумієте! Тітонько Ернестіно…

— Якщо ці джентльмени мене відпустять, я піду, — мляво відказала мадам Дюмон. — Ви ж знаєте, я одразу збиралася це зробити.

Вона раптом стала покірною, але в її покірності був якийсь напіввиклик. Між двома жінками ніби щось пробігло. В очах у Розетти Грімо з'явився неспокій. Обидві швидко позирнули одна на одну, не зустрічаючись поглядами. Здавалося, вони пародіювали рухи одна одної, а коли помітили це, принишкли. Хедлі теж мовчав, немов проводячи в Скотленд-Ярді очну ставку двох підозрюваних.

— Містере Менген, — швидко сказав він, — ви не могли б піти з міс Грімо до кімнати містера Мілза? За хвилину ми теж прийдемо туди. Містере Мілз, почекайте трішечки. Бетсе!

— Слухаю, сер!

— Я хочу дати вам одне небезпечне завдання. Менген переказав, щоб ви прихопили вірьовку та електричний ліхтарик?.. Добре. Підніміться на дах і обстежте кожен дюйм — чи не знайдуться там сліди від ніг або якісь інші, особливо над цією кімнатою. Потім огляньте двір цього будинку та два прилеглі. Можливо, якісь сліди знайдуться там.

До кімнати швидко ввійшов гостроносий молодик — сержант Престон, великий фахівець у виявленні потайних місць. Саме він знайшов за панеллю вирішальний доказ у справі «Годинник-смерть».

— Шукайте потайний вихід із цієї кімнати! Зрозуміло? Розберіть кімнату на шматочки, якщо хочете. Подивіться, чи не можна вийти через димохід… А. ви, хлопці, візьміться за відбитки пальців та фотографування. Але не чіпайте горілого паперу в каміні!.. Констеблю!.. Де в біса подівся констебль?

— Я тут, сер.

— Ви з'ясували на Боу-стріт адресу чоловіка на прізвище Флей, П'єр Флей?.. Добре. Знайдіть його, хоч би де він жив, і приведіть сюди. Якщо не застанете вдома, чекайте! До театру, де він працює, когось послали?.. Гаразд. Усе. Всім вийти з кімнати! — Він ще щось буркнув і пішов до зали. За ним, уперше з таким видимим завзяттям, перевальцем подався доктор Фелл.

— Слухайте, Хедлі, — торкнувся він своїм крислатим капелюхом руки інспектора, — ви йдіть і починайте розмову. Гаразд? Я, мабуть, принесу більше користі, якщо залишуся тут і допоможу цим недотепам із фотографуванням…

— Ні! Я повішусь, якщо ви зіпсуєте негативи! — роздратовано заперечив Хедлі. — По-перше, матеріали коштують грошей, а по-друге, нам потрібні докази. Я хочу поговорити з вами відверто. Що це за безглузді балачки про сім веж та про людей, похованих у місцевості, якої ніколи не було? Я знав, що ви й раніше захоплювалися всілякими таємницями, але щоб до такої міри?.. Що там іще? — невдоволено обернувся він, бо цієї миті вже Мілз торкнувся його руки.

— Е-е… Перш ніж провести сержанта на дах, — незворушно промовив Мілз, — я хочу сказати таке: якщо ви забажаєте побачити містера Дреймена, то він тут, у будинку.

— Дреймена?.. А-а, так. Коли він повернувся?

— Як я розумію, — насупився Мілз, — йому не було потреби повертатися. Він узагалі не виходив з будинку. Я щойно заглянув до його кімнати…

— Навіщо? — жваво запитав доктор Фелл.

— З цікавості, — спокійно відповів секретар. — Я побачив, що він спить, і розбудити його буде нелегко. Містер Дреймен часто приймає снодійне. Я не хочу сказати, що він п'яниця чи наркоман, але снодійне приймати полюбляє.

— Такої динної компанії я ще не бачив, — ні до кого не звертаючись, промовив Хедлі по паузі. — Щось іще?

— Так, сер. Внизу чекає приятель професора Грімо. Він щойно прийшов і хоче вас бачити. Я не думаю, що це дуже важливо, але він член товариства, яке збирається в таверні «Уорвік». Його прізвище Петтіс. Ентоні Петтіс.

— Петтіс? — перепитав доктор Фелл, шкрябаючи підборіддя. — Чи це не той Петтіс, що збирає історії про привиди та пише до них чудові передмови? Гм…. Атож. Мабуть, таки той. Чим він може бути корисний?

— Чим він може бути корисний? — і собі спитав Хедлі. — Я не маю часу на розмову з ним, якщо тільки він не хоче повідомити нам щось важливе. Візьміть у нього адресу й скажіть, що я заїду до нього вранці. Дякую. — Він обернувся до доктора Феллі. — Розповідайте далі про сім веж та про неіснуючу місцевість.

Доктор Фелл зачекав, поки Мілз довів сержанта Бетса до дверей у протилежному кінці великої зали. Чути було лише приглушені голоси, що долинали з кімнати Грімо. З-під арки лилося, освітлюючи всю залу, яскраво-жовте світло. Доктор Фелл вайлувато пройшовся кілька разів по залі, дивлячись то вгору, то під ноги, й оглянув усі троє завішених коричневими шторами вікон. Відхиляючи штори, він переконався, що зсередини вікна щільно зачинені, потім кивнув головою і покликав Хедлі та Ремпола на сходи.