Андрій Кокотюха - Привид із Валової

— Ви — чудовисько, — вражено мовив Клим.

— Знаю. Від самого дитинства щодня дізнаюся прикрий факт від свого дзеркала. А Ольга мала нахабство заявити це вголос, коли я її вдарив. Так, я не стримався! І не шкодую, чуєте, не шкодую! Бажаєте почути те, чого напевне не збиралися? Я б убив її ще раз, аби мені надали таку можливість!

Раптом замовк, жестом велівши мовчати. Хоч Кошовий уже не знав, як говорити з Яблонським далі і що можна ще від нього почути. Напружився, нашорошив вуха, дослухаючись разом із ним.

Ззовні почулися кроки. Тоді долинуло:

— Спускайтеся. Ласкаво просимо.

Хто кому наказував іти донизу, Клим не зрозумів.

Яблонський же пожвавився, що не віщувало нічого доброго.

— Так-так! — загукав. — Чую, ви вже є! Заходьте! Мій новий друг пан Кошовий дуже зрадіє!

— Що там? — вирвалося в Клима.

— Сюрприз, пане Кошовий! Приємний для вас!

За мить промінь ліхтарика висвітив переляканого Йозефа Шацького.

Його підштовхував револьверним дулом відставний майор цісарської армії Людвіг Раєвський.

Такого повороту він не врахував.

Озброєна рука сіпнулася в бік майора. Та Раєвський спокійно, навіть показово притулив дуло до голови Шацького, при цьому збивши з неї капелюха.

Полонений зойкнув.

— Кидайте, пане Кошовий, — наказав Яблонський. — Мій вірний охоронець встигне раніше.

Рука далі стискала руків’я «кольта».

Великий палець Раєвського звів курок.

Клацнуло.

— Йой! — писнув Шацький.

— Ну! — гаркнув відставний майор.

Закусивши губу, Кошовий розтиснув пальці. Револьвер упав на бетон.

— Далі!

Клим слухняно відкинув зброю ногою до стіни.

— Отак, — задоволено мовив Яблонський. — Скажіть, пане Кошовий, а на що ви розраховували, коли за допомогою ось цього вашого вірного друга запрошували мене сюди? Він лише виступив вашим посланцем. Робив круглі очі, поводився втаємничено. Ніби грав у якусь гру, здатну потішити лише його самого. Це ж не привида ловити, панове, не театр і не цирк. Усе, як бачите, набагато серйозніше. Справді, розкажіть про вашу мету, пане Кошовий? Якщо хотіли шантажувати — зрозумію. Навіть поміняю своє рішення й поговоримо про це.

— Ви не зрозумієте, — промовив Клим.

— А раптом?

— Гаразд. Спробуйте зрозуміти, що я хотів завершити справу, яку не зміг закінчити Антон Моргун.

— Яка вам користь із цього? У вас є докази? Ви хотіли під конвоєм, погрожуючи револьвером, відвести мене в поліцію? Здати панові Віхурі особисто в руки? Думаєте, вам би це вдалося? — Яблонський махнув рукою, повернувся до Раєвського. — Знаєте, що я вам скажу? Зрештою, мене зовсім не обходить кінцева мета оцих ваших старань. Так само не переймало, як збирався діяти той пан Моргун. Він, як ви, пхав свого носа туди, від чого мав би триматися далі. Єдине — у поле зору пана Раєвського він потрапив значно пізніше, ніж ви. Недарма ж пан майор отримує свої гроші. Навів довідки. Встановив — за Моргуном ніхто не стоїть, проте він небезпечний одинак. Далі пан сищик отримав невеличку підказку, котра змусила його прийти сюди. Що потім — ви знаєте.

— Шкода, пане Яблонський, ви сказали це раніше за мене.

— Тобто?

— Я саме збирався пояснити, як міг загинути Моргун і хто вбив його. Ви не могли. Це вище вашої гідності. Принаймні ви так вважаєте. Але відставний майор, котрий дбає про вашу безпеку, на подібну роль цілком годився. Даруйте, ви дивилися на годинник, бо чекали появи його з полоненим Шацьким?

— Авжеж. Пане Кошовий, повторюю: що б ви там собі не надумали, все одно нічого не вийде. Впорався з Моргуном — дам раду й вам. Заодно панові Шацькому. До речі, його смерть — на вашій совісті.

— По-перше, він ще живий.

На підтвердження цього Йозеф ворухнувся.

— Це дуже просто виправити, — зазначив Яблонський. — Кажіть, що там по-друге?

— Чому на моїй совісті, а не на вашій?

— Бо втягнули його в свою авантюру. Забагато знає. Лишати живим… Ну, самі ж знаєте відповідь. Нарешті, давно пора покінчити із цим будинком. Надто багато з ним пов’язано лихого.

— Що це означає?

— Дізнаєтесь. Пане Раєвський, дайте мені он той револьвер.

Рухаючись так, аби постійно тримати Шацького на мушці, Людвіг зробив невелике коло, наблизився до стіни, присів, підхопив зброю. Взявши револьвер, Яблонський націлив дуло на Йозефа. Натомість сам Раєвський уже тримав на прицілі Клима.

— Руки, — виплюнув він команду. — Руки вперед!

Клим підкорився, ще не зовсім розуміючи, яку долю їм із Шацьким приготували ці двоє.