Андрій Кокотюха - Привид із Валової

— Мені сюди сідати?

— Не на моє ж місце. Тут ми вдвох і не помістимося.

— А… перепрошую… пан Кошовий…

— З паном Кошовим усе в порядку. Він просив мене приїхати за вами. Я його помічник.

— Помічник? — це не вкладалося в голові. — Звідки в нього…

— Пане Шацький, вам усе пояснять на місці. Не гайте часу.

Все виглядало аж надто втаємничено. Та саме ця обставина несподівано заспокоїла Йозефа. Вивчивши Климову манеру вести справу, пригадавши враз про його захоплення авантюрними романами, він подумки визнав: усе це цілком у стилі Кошового. Тож уже зовсім спокійно забрався всередину, відкинувся на спинку сидіння й дозволив повезти себе куди треба.

Нічого особливого по дорозі не відбувалося. Навпаки, дуже скоро зрозумівши, куди вони рухаються, Шацький здивовано знизав плечима. Дивно, для чого треба було призначати зустріч біля театру. Простіше відразу попросити прийти на Валову, до злощасного будинку. Хіба Климів задум передбачав якусь не до кінця зрозумілу театралізацію. Недарма ж з’явився помічник.

Коли до Валової лишився квартал, Шацький, щось пригадавши, раптом подався вперед. Так, він ніколи раніше не чув голосу чоловіка, котрий сидів на козлах. Проте все одно десь його бачив, причому — зовсім недавно. Заважало думати те, що він сидів. Аби побачити зріст та краще розгледіти лице, Йозеф напевне розібрався б швидше. І вже їдучі по самій Валовій, враз витягнув із пам’яті все потрібне.

Всередині захололо.

Шацький на мить втратив здатність рухатися й дихати. Інакше б вистачило куражу стрибнути на ходу, помчати геть, волаючи про допомогу. Щойно оговтався, дорожка вже зупинилася біля будинку номер двадцять вісім. Чоловік на козлах повернувся, даючи пасажирові можливість остаточно розгледіти себе при місячному світлі, вже не криючись. Мовив спокійно, чомусь нагадавши Йозефу суддю, котрий читає вирок:

— Приїхали. Кінець. Виходьте, пане Шацький.

— Н-ні, — вичавив він із себе — то було все, на що виявився спроможним.

Легко зіскочивши з козел, чоловік, високий, кремезний, ставний, знайомий, наблизився до коляски. Неквапом витягнув із кишені револьвер. Зігнувши правицю в лікті, наставив дуло на свого пасажира:

— Так, пане Шацький. Так. Вилазьте, ми приїхали.

— Ви не будете…

— Буду. Вперед. Упертий же жид…

Затрусилися руки й ноги. Тіло вкрив липкий бридкий піт. Здавалося, страх, котрий охопив його, засмердів усе довкола. Закрутилася голова, і Шацький відчув: ще трохи — й він може зомліти. Проте розум змусив підкоритися.

Високий ступив йому за спину, підштовхнув дулом.

— Ходімо. Не обдурив я вас. Пан Кошовий чекає.

Коліна не гнулися. Та Шацький змусив себе йти вперед.

Вулиця ніби вимерла, ані живої душі. Тільки будинок, довкола якого вже багато чого лихого сталося останнім часом, бовванів мовчазною марою.

Більше пхати себе Йозеф не дозволив. Посунув уперед сам. Навіть не цікавився, куди треба йти. Всі сліди вели до пивниці, ще раніше Клим йому пояснював. Остаточно переконавшись у правоті свого товариша, Шацький зрозумів: не легше від цього нікому. Його охопило передчуття — все мало б скінчитися сьогодні чи найближчим часом для душогуба. Але, виглядає, той зухвало діє на випередження.

Бо кінець уготований їм із Кошовим.

Скорий та страшний.

Високий уже підвів його до прочиненого ходу в підвал. Звідти, знизу, пробивалося тьмяне світло, чулися приглушені голоси.

— Спускайтеся, — звелів він Шацькому, додав знущально: — Ласкаво просимо.

— Так-так! — озвалися зсередини. — Чую, ви вже є! Заходьте! Мій новий друг пан Кошовий дуже зрадіє!

— Що там? — почув Йозеф голос Клима.

— Сюрприз, пане Кошовий! Приємний для вас! Знову поштовх.

Шацький приречено спустився в підвал. Намагаючись акуратно ступати — не заорати зі старих сходів.

Кошовий не мав сумнівів — зустріч відбудеться.

На щось інше ця людина могла й не зреагувати. Проте вітання від Ольги — несподіванка та інтрига водночас. Значить, він прийде в призначений час у вказане місце, аби з’ясувати стосунки. Він напевне погано спатиме, поки не розбереться, звідки Клим, особа цілковито стороння, жодним боком до його справ не причетна, раптом дізналася про Ольгу.

Цікавість рухатиме ним швидше, ніж відчуття небезпеки.