Андрій Кокотюха - Привид із Валової

На них знову обурено зашикали, Клим перепросив, випив пива, перевів подих.

— Зрозуміли мене? Антон Моргун був не з таких, хто робить щось із власної цікавості. Можливо, він чув про Чорну пані. Та навряд чи почав розплутувати її таємницю з власної волі, за власним бажанням. Після нічних пригод на Валовій мої стосунки з паном Ліндою дещо поліпшилися. Не назвав би їх приятельськими, та чоловік почав мені довіряти. Тож я зустрівся з ним, переговорив, розпитав і переконався у своїй правоті — Моргун не з таких. Його цікавило лише те, за що платять живі гроші. Він жив, надаючи приватні послуги, і це я теж можу підтвердити, трошки його знав. Могло статися щось надзвичайне, згоден. Та усе ж таки я схильний вважати: ніхто не просив Антона встромляти носа в історію з привидом. Тим більше — зі скарбом, котрий не виглядає тепер аж такою вигадкою.

— Тобто?

— Я припускаю — скарб міг бути, Шацький.

— І Моргун шукав золото на чиєсь прохання?

— Ні. Шляхи Моргуна та всіх утаємничених у ту справу — Янека Зіневича, Рибки Павла та Станіслава Мазарека — ніколи не перетиналися. Це я так само почув від Лінди. Згоден, він міг не знати всього. Але порадив переговорити з іншими особами, котрі були близькими з загиблим. Люди не особливо налаштовані розв’язувати язики, та поліцейський порадив передати від нього особисті вітання. Знаєте, допомогло. Результат — категоричний висновок: Антона не переймали казки про привидів. І, що набагато, важливіше, він нічого не знав про скарби в підвалі будинку на Валовій. Є вони, нема — питання зараз так не стоїть. Адже виникає інше: якого, даруйте, дідька озброєний чоловік, звиклий дивитися в лице небезпеці, міг робити глупої ночі в тому недобудованому домі? Звідси, — Клим витримав паузу, ніби смакуючи висновки, — що понесло його на другий поверх? Рибка Павло бачив це. Й так само бачив — убивця прийшов раніше, заліз нагору й чатував у засідці.

Шацький поцмокав губами, похитав головою.

— Отут ви маєте цілковиту рацію, пане Кошовий. Якби Моргун шукав ті ефемерні скарби, відразу б подався до пивниці. Полюючи на привида, міг подертися нагору. Адже він, судячи з ваших слів, досвідчений пошуковець. Мусив знати: Чорна пані являється на першому.

— До речі, Чорна пангтієї ночі так і не дала про себе знати! Принаймні в час появи Моргуна та його вбивці. Аби переконатися в цьому остаточно, я попросив Лінду, котрий перейнявся моїми роздумами, переговорити з Мазареком неофіційно. Він має алібі, Шацький. Тієї ночі був у борделі. Взагалі, сторож, з яким поліція ще не познайомилася, мав чатувати. Куди подівся — невідомо. Ви ж розумієте, його ніхто не брав у розрахунок, бо від самого початку дивну й непослідовну поведінку всякого, хто так чи інакше пов’язаний із проклятим будинком, списували на переляк. Будівельники бояться, чому сторож не повинен? Ось так загальний страх здатен зробити з важливої для слідства персони людину-невидимку.

Клим замовк під черговий сплеск схвальних оплесків — товстуна вшанували найбільше. Кумедно розкланявшись, він поправив краватку, широким жестом показав на сутулого молодика, котрий тихо й скромно сидів по праву руку:

— Хочу рекомендувати вам, шановне панство, із особливою приємністю мого молодого, тепер уже — вашого колегу, котрий воліє називати себе Антось Адамек. Це його перший публічний виступ, пані та панове. Тож прошу не судити суворо. Сміливіше, Антосю!

Дебютант підвівся так обережно, ніби боявся щось біля себе розбити. Спершу витягнув із кишені сюртука згорнутий учетверо аркуш. Хотів розгорнути, потім передумав, витер ним зволожнілого лоба. Зі свого місця Клим та Йозеф могли бачити його обличчя. Блідий, навіть хворобливо-білий юнак для чогось заплющив очі, видихнув, почав монотонно:

Новий читець помітно вибивався з загальної колії — настрій слухачів миттю змінився. Запала незвична тиша.

Зібрання вочевидь не розібралося, як на це реагувати. Адамек же, не розплющуючи очей, монотонно вів своє далі:

Кошовому раптом стало незатишно. Поет-початківець мимоволі зачепив невидимі струни, котрі вже кілька останніх днів були натягнуті всередині самого Клима. Він повів плечима, повернувся до читця боком, буркнув: