Андрій Кокотюха - Привид із Валової

— Вельми доречно, чорт забирай.

— Він, мабуть, кохання поховав, — спробував пояснити Шацький.

Кошовий знову присунувся ближче, для чогось озирнувшись на Антося Адамека. Той уже впорався з першим віршем і, не дочекавшись оплесків, одразу перейшов до наступного, не менш похмурого.

— Не про нього мова. Тепер слухайте мене дуже уважно. Не перебивайте й спробуйте зрозуміти.

— Мені не подобається вираз вашого обличчя, пане Кошовий. Наче ви самі зараз когось ховаєте.

— Нам таки доведеться мати справу зі смертю. Думаю, вона навіть нагліша й цинічніша за вбивство Антона Моргуна. Хоча всяке насильство цинічне, Шацький…

— Тут я з вами категорично згоден! — вигукнув той.

— Дослухайте до кінця. Власне, я покликав вас, аби просити про допомогу. Ризик невеликий, якщо будете точно дотримуватись моїх інструкцій. Але він є.

— Більший, ніж уночі в тому бісовому будинку?

Клим не встиг відповісти — сутулий дебютант завершив. Оплески, як раніше, вийшли ріденькими. Схоже, Антося Адамека це не так образило, як вразило — лице зблідло ще більше, стало зовсім подібним до кольору крейди. Товстун прокашлявся, підвівся, поклав руку на плече свого протеже, заговорив:

— Пані та панове! Давайте з розумінням поставимося до щойно почутого. Погодьтеся, молодий колега став відлунням тієї реальності, від якої ми всі старанно намагаємося ухилитися. Між тим пан Антось дуже чітко вловив та озвучив відчуття нинішньої суспільності. Її похмурі очікування. Щось витає в повітрі, хіба ви того не помічаєте? Гратулюємо ж тому, хто не боїться все говорити вголос!

Він перший почав плескати, сильніше, ніж прийнято зазвичай, стукаючи долонею об долоню. Його обережно підтримала повнява дама за столиком навпроти. До них поволі, та чим далі, тим більш упевнено долучилися інші. А ще за мить Антосеві Адамеку аплодували вже стоячи.

— Маячня, — процідив крізь зуби Кошовий. — Та в цьому щось є, Шацький. Люди звикають до смерті, так би мовити, наперед. Ніби передчуваючи її.

— Живі істоти, — вставив Йозеф. — Природа. Знаєте, я десь чув — подібне буває у тварин перед землетрусом чи іншими катаклізмами.

— Я дивлюся на це простіше, — зітхнув Клим. — Люди починають спокійніше ставитися до смерті. Й так само без надмірних докорів сумління забирати чужі життя. Тож будьте обережні. Ще не пізно відмовитися мати справу з особою, здатною на таке.

— Пане Кошовий, ми з вами не перший день знайомі. Можете сміливо покладатися на Шацького. А я обіцяю слухатися вас, аби не сталося лиха. Проте… ми ж ходимо довкола. В чому суть справи?

Читання на якийсь час перервалося. Зібрання обговорювало щойно почуте. Кельнери сновигали між столиками, приймаючи замовлення.

— Останнім часом Антон Моргун приватно з’ясовував обставини зникнення людей у Львові, — мовив Клим. — Є розшук, за який кримінальна поліція з різних причин не береться. Але й іншим не заважає, якщо історія прямо не пов’язана з криміналом. Переговоривши з кількома особами, в тому числі — з тим самим Ліндою, я дізнався: колишній агент досяг у пошуковій справі певних успіхів. Зокрема, ним було знайдено двоє зниклих безвісти. Чоловіка відшукав мертвим, жінку — живою, втекла з коханцем, поміняла прізвище та паспорт. Тож не дивно, що здобув гарну репутацію. Й отримав нове доручення. Пані, яку він розшукував перед своєю загибеллю, звали Ольгою.

— Що за одна? І чому — звали? Ви впевнені в її… гм…

— Так, Шацький. Сумно — але так. Звісно, якщо той чоловік, котрий, за моїм припущенням, прямо причетний до вбивства Моргуна, прийде туди, куди я його запрошу, — значить, усе вірно. Помилки нема. Якщо викличе поліцію… В такому разі готовий відповідати, постати перед судом за наклеп.

— Ви довго ще збираєтесь морочити мене? — Зубний лікар був уже до краю заінтригований.

І Клим Кошовий розказав йому все, про що дізнався.

А вже за півгодини вони, розплатившись, виходили з кав’ярні під супровід чергової полум’яної оди сонячній світлій безмежній любові.

Осінній вечір видався на диво тихим та приємним.

До знайомства з Кошовим зубний лікар не вважав себе таким уже шанувальником пізніх прогулянок. Щоправда, замолоду Йозеф Шацький поводився інакше, полюбляючи вештання до пізньої ночі зазвичай без певної мети. Хіба вступав із компанією таких самих юних шибайголов із передмістя до дешевих шинків та кав’ярень, де єврейська біднота могла дозволити собі поводитися так вільно, як того дозволяли гаманці, статус і прийняті правила. Але, спершу занурившись у навчання, потім — здобувши практику і нарешті — одружившись із Естер Боярською, він відійшов від молодечих авантюр.