Андрій Кокотюха - Привид із Валової

Пані Шацька напевне хотіла продовжити розмову, точно знаючи, що хоче сказати. Та враз із сусідньої кімнати почулося голосне ревіння Дені, з ним злився дівчачий лемент:

— Мамо! Мамо!

Приречено зітхнувши, Естер вибачилася перед гостем і залишила чоловіків самих.

Почекавши трохи, Шацький сіпнувся до шафки, на півдорозі завмер, запитально зиркнув на Кошового.

Той сидів, дивлячись перед собою, і, здавалося, нікого й нічого довкола не помічав.

Йозефові довелося клацнути пальцями, привертаючи його увагу. Та Климів погляд і далі був відстороненим.

— Пані Естер мудра жінка, хочу вам сказати, — мовив нарешті.

— Так я ж з вами згоден, пане Кошовий!

— Ви не зрозуміли. — У голосі Клима чулися дратівливі нотки. — Мудрість тут — робити слушні зауваження з приводу того, до чого людина жодним боком не причетна. Навіть не знає осіб, кого стосується та чи інша історія.

— Знаєте, пане Кошовий, мабуть, ви хочете зробити приємність моїй фейгале та мені. Тільки говорите якось так складно…

— Вибачте, то я вголос мислю. Сам ще до кінця не розплутав думки. Але суть уже ясна, Шацький.

— Мені не зрозуміло нічого.

— Так само мені. Поки що. Проте виглядає так, вбивство Антона Моргуна до історії з Чорною дамою не має жодного стосунку. І значить, Мазарек в поліції недарма бризкав слиною. Ані він, ані його люди до загибелі колишнього поліцейського агента не причетні.

Кілька наступних днів були насичені клопотами й турботами.

Ставши на короткий час героєм численних сенсаційних публікацій у місцевій бульварній пресі, Клим несподівано для себе закріпив позиції в очах пана Штефка. Старий нотар давно не бачив такого напливу клієнтів — цікаві львів’яни раптом зачастили до нього, аби побачити головного викривача привидів. Звісно ж, кожний крім цього потребував нотаріальних послуг. Популярність маленької контори стрімко зростала, вона навіть ризикувала зробитися модною.

Як наслідок, помічник нотаря уже сам міг керувати власним часом. Передбачаючи, що це все скоро скінчиться й рутина повернеться, Клим використовував несподіваний шанс повною мірою. Зокрема, коли треба було вийти у своїх справах, завжди ставив пана Штефка до відома — викликають у дирекцію поліції, потрібні нові свідчення й пояснення, відкрилися нові факти. Степан Якович ставився з розумінням, навіть пожвавішав, ніби скинувши кілька років, і з призабутим завзяттям брався за клієнтів самотужки.

Кошовий же, на той час уже забравши нове пальто від кравця, виглядаючи представницьки, новою копійкою, призначав потрібні зустрічі, домовлявся, зустрічався, розпитував. А вдома старанно записував, закріплюючи роздуми на папері, навіть вимальовуючи схеми з кружечків та стрілочок, котрі дедалі частіше перехрещувалися.

Нарешті, коли привів думки до спільного знаменника, відбив телеграму Шацькому з проханням зарезервувати столик в «Академічній» на вечір.

Щойно зайшов туди в домовлений час та побачив товариша, котрий інтенсивно махав руками, зайнявши вигідне місце біля вікна, пошкодував. Бо зовсім не взяв до уваги: тут, у цій кав’ярні, богема доволі часто влаштовувала збіговиська й читання вголос. Шануючи високу поезію, Клим тим не менше ставився до неї спокійно. Іноді, за потреби й нагоди, міг навіть зацитувати в жіночому товаристві кілька римованих рядків, аби справити враження. Та загалом намагався уникати публічних зібрань творчих людей. Міг би дізнатися наперед, що тут відбувається, й перенести зустріч в інше місце.

Тим більше, збирався говорити й домовлятися з Шацьким про важливі речі. Від серйозної розмови нічого не мало б відволікати.

Коли зайшов, читання, мабуть, тільки почалися. Високий худий молодик у круглих окулярах, у фраку явно з бюро прокату одягу та надміру пишній шийній хустці, саме промовляв:

— Пані та панове, наше освідчення в чистому коханні оголошую дійсним! І дозволю собі освідчитися першим!

Ніхто з присутніх не заперечував, сміливця підтримали оплесками. Прокашлявшись, молодик поставив ногу в черевикові на край стільця, виставив руку вперед і звернувся до супутниць за своїм столиком: