Андрій Кокотюха - Привид із Валової

На щастя, Естер не стільки помітила, скільки відчула ніяковість гостя. Похитавши головою й поцмокавши губами так само, як це робив її чоловік, вона плеснула в долоні.

— Пане Кошовий, ви зовсім нічого не поїли! Перепрошую за мого шлимазла. Мусив дати вам спершу пообідати, а вже потім — заговорювати. Дайте, я вам зараз зігрію наново. Діти, та не крутіться ж ви вже під ногами! Риво, Ідо!

Тут же з доброго дива завівся репетувати Дені. Перехопивши суворий погляд матері, їда, яка тримала малого на руках, швиденько передала його Риві. Та схопила з надією, що менша сестра зараз встане, аби знову зайнятися братиком. Але їда, щось прокричавши, побігла за Шмулем, котрий саме виходив із поважним виглядом. Тож Рива лишилася розгубленою, на витягнутих руках репетувала дитина, Естер демонстративно не звертала на доньку увагу.

— Ух, шикса {31} 31 Шикса — незаміжня неєврейська дівчина, у переносному значенні використовувалося як образлива лайка на адресу єврейських дівчат (ідиш). ! — вигукнула Рива в спину сестрі.

Та, повертаючи на ходу, приклала великого пальця до кінчика носа, показавши цю фігуру старшій. Тоді, підхопивши пальтечко з цвяха, чкурнула у якихось своїх справах. Зітхнувши, Рива покірно поволокла Дені в іншу кімнату, намагаючись заспокоїти його та навіть, схоже, в чомусь переконати — наскільки взагалі можна достукатися до капризної дитини віком трохи більше рочку.

Коли діти розбіглися, Шацький підвівся, підійшов до шафи й витягнув карафку з наливкою.

Естер нічого на це не сказала, чим помітно засмутила Йозефа — в таких випадках її зауваження свідчили про миролюбство, тоді як мовчання — про осуд. Та Шацький все одно поставив карафку посеред столу. Напруга трохи спала, коли Естер, так само мовчки, поставила три чарки. Наповнивши їх, Йозеф мовив:

— Ви так і не розказали, як здогадалися про те, що привид — це лише проекція кіно на стіну.

— Комісарові пояснював, — відповів Клим.

— Але ж нас при цьому не було, пане Кошовий!

— Справді, — визнав той. — Там усе простіше, ніж здається. Пан Лінда, котрому привид явився водночас зі мною, міг помітити це так само, як і я. Мабуть, видовище надміру вразило поліцейського. Інакше б звернув увагу на вбрання Чорної пані. До речі, Шацький, ви хоч звернули увагу, в чому вона була?

— Одяг інших жінок, крім моєї Естер, мене мало цікавить! — картинно заявив той.

— Тебе жіночі лахи, здається, ніколи особливо не переймали, — ядуче зазначила Естер.

— Що не так із одежею, пане Кошовий? Не томіть уже!

— Я, пані Естер, так само не великий знавець жіночих суконь, — Клим ввічливо вклонився у бік господині. — Та будь-хто уважний відразу помітить: сто років тому на Єві Гаєцькій не могло бути сукні, пошитій за останнім зразком нинішньої моди. Подібні моделі можна побачити на манекенах у вітринах салонів. До речі, саме перед тим, як вирушити у свою першу експедицію до будинку на Валову, я заходив до одного з таких салонів, замовляв собі нове пальто. Поруч із чоловічим майстром була майстерня жіночого одягу. Отам і вгледів сукню того фасону, який потім побачив на Чорній пані.

— Естер, цей чоловік таки геній! — тицьнувши на Клима пальцем, Шацький підхопив чарку, пригубив, посмакував, не стримався — спорожнив. — Я справді не звернув би на таку деталь уваги!

Кошовий так само пригубив свою чарку, та відразу допивати не схотів — наливка виявилась солодкуватою, як на його смак. Поставивши назад на стіл, повів далі:

— Я, скажу вам, дещо забобонний. Не від того, аби повірити в різні такі потойбічні штуки, особливо — коли бачиш на власні очі. Ще й пригадуєш при цьому моторошні оповідання Едгара По. Але якщо привид жінки, померлої сто років тому, вбраний у сукню, скроєну й пошиту в наш час, це, погодьтеся, навіває на певні роздуми. Перше, що приходить у голову, — шахрайство. Причому — вигадливе, та не аж таке витончене. Фокуси, розраховані на невибагливу публіку.

— Тоді ви подумали про кіно? — уточнив Шацький.

— Ні, ще не тоді. Того вечора я, слово честі, не знав, про що можна й треба думати. Збирався помізкувати на самоті, шукаючи пояснення. Осяяло, коли вислухав дивну історію жебрака, того самого Рибки Павла. Виявляється, він шукав у підвалі будинку на Валовій закопаний одним із попередніх власників скарб. І, що цікаво, саме тоді, коли одержимий золотом волоцюга почав свої пошуки, вперше заговорили про Чорну пані. Розумієте? — Клим спершу глянув на Йозефа, потім — на Естер. — Раніше, жодного разу за сто років, привида ніхто не бачив. Про нього гуляли плітки, ви, Шацький, мені їх самі переповідали як страшну правду. Але вперше за століття Єва Гаєцька явила себе саме тоді, коли жебрак Рибка Павло активно зацікавився вмістом підвалу. Чому?