Андрій Кокотюха - Привид із Валової

— Хіба пліткуватиме на Краківському базарі, — невдоволено кинув Білецький. — А потім із Кракідалів хвиля розійдеться по цілому Львову. Дай Бог, аби не за міські околиці.

— Думайте, як і що завгодно. — Кошовий підхопив шинель, даючи зрозуміти — розмову завершено. — Сподіваюся, ми з Шацьким сьогодні вночі зможемо викликати до себе привида. Він напевне оцінить явлення. А вже завтра, панове, обіцяю надати докладний та остаточний звіт. Дозвольте відкланятися, моє шанування.

Шацький тремтіння не приховував — не від холоду, а від страху. Хоча, на відміну від учорашньої, нинішня ніч видалася навіть теплішою. Не засівало дощиком, вітер не блукав вулицями, не гули протяги. Нічого не вказувало на те, що всередині будинку чигає на цікавих якась небезпека. Кошовий, прийшовши сюди вже втретє, навіть сприймав відвідини, ніби цікаву прогулянку. Та й взагалі, певною мірою зжився, зріднився з ним. Ніби й не пережив у цих стінах лише добу тому справді моторошні хвилини.

— Ми конче повинні туди заходити? — вкотре запитав Шацький, боязко киваючи в бік темної пройми дверей.

У телеграмі Клим просив Йозефа бути опівночі за Оперою. Як товариш виправдав себе перед Естер, не спитав. Звісно, було цікаво, та зараз Кошовим оволоділи зовсім інші думки. Ніколи особливо не захоплюючись азартними іграми, розумів зараз, що саме відчувають гравці, коли не годні зупинитися, йдуть ва-банк, блефують та ставлять на кін усе, що мають. У затіяній ним грі власні ставки були значно скромніші. Єдине, через що він може програти, — намір навідати будинок на Валовій нинішньої ночі залишиться без тієї уваги, на яку він розраховував.

Приїхав за Шацьким, узявши фіакр, навмисне попросив візника висадити їх за квартал, і товариш у присутності стороннього на козлах завбачливо відмовчувався. Коли ж приїхали й далі вирушили пішки, очікувану розповідь про спосіб переконання своєї фейгале у цілковитій безпечності нічної мандрівки замінило нав’язливе й монотонне бажання з’ясувати, чи справді він теж має заходити з Климом усередину.

— Інакше нічого не побачимо, скільки можна вам говорити.

— Пане Кошовий, ви ж мене знаєте, — тихо зачастив Шацький, смикаючи його за рукав. — Ми з вами вже мали не одну спільну пригоду. Я цілковито довіряюся вам. І, не прийміть за лестощі чи перебільшення, готовий за потреби довірити Естер та дітей…

— Облиште, Шацький. Ви самі чудово здатні про них подбати.

— Я лиш до того, пане Кошовий, що покладаюся на вас. Та, дуже перепрошую, це зовсім не означає, що поруч із вами завжди безпечно. Цікаво, згоден. Навіть корисно. Багато чого дізнаюся про рідний Львів та його мешканців такого, чого за інших обставин ніколи б не взнав. Але потойбіччя… Темні світи… Пане Кошовий, ви граєтеся з вогнем. І я заразом. Знаєте, скільки разів попереджали про те, як небезпечно зазирати туди… ну… по той бік… Накличемо прокляття, і уявіть собі, що я все те принесу додому, до Естер та дітей…

Клим зітхнув, розуміючи всі побоювання Шацького та зайвий раз переконуючись у правоті власних висновків.

— Ви можете сміливо довіряти мені й далі, — запевнив терпляче. — Повірте, найближчим часом, навіть без перебільшення, в цьому житті ані ви, ані я нічого подібного ніде більше не побачимо. Хіба не казав вам, як уже зустрічався з Чорною пані?

— Тому я боюся, пане Кошовий. Тобто стережуся, маю побоювання…

— А я знаю заповітні слова, Шацький! — відрубав Клим. — Наша місія — вигнати звідси нечисту силу. Обійдемося без молитов та святої води. Переконав?

— Ні, — чесно признався Йозеф. — Але все одно ходімо. Знаєте чому? — Клим заперечливо гойднув головою. — Бо отут, на порожній темній вулиці, мені самому буде ще страшніше. Бути сьогодні вночі поруч із вами, пане Кошовий, то є менше зло, ніж без вас. Дуже перепрошую за свою недостатню коректність.

Закінчивши, Шацький шморгнув носом — нежить ще не минув.

— Та навпаки, дякую за чесність, — Клим підбадьорливо потріпав товариша по плечу. — Рушили, вже час.

Роззирнувшись і переконавшись — довкола нікого нема, Кошовий швидко перетнув вулицю. Шацький сунув позаду, намагаючись триматися по змозі точно за Климовою спиною. Видовжена тінь, котру відбивало місячне сяйво, зливала їх у єдине ціле.

Ступивши всередину й пройшовши в напрямку, котрий виводив прямісінько до підвалу, Кошовий зупинився. Ліхтарик при собі мав, намацав його в кишені, приготував. Проте виймати не поспіщав. Легенько штовхнувши Шацького в бік, прошепотів: