Умберто Еко - Маятник Фуко

Яка цікава історія, прореагував Альє, продовжуйте, продовжуйте. І Бельбо все йому розповів. Описав йому весь План так, як ми його задумали, представивши його як одкровення, що нібито чистилося в тому таємничому рукописі. Навіть сказав йому — дедалі обережнішим і конфіденційніпгим тоном, — що один поліціянт, такий собі Де Анджеліс, теж опинився на порозі істини, але наштовхнувся на — це таки треба було сказати — герметичне мовчання Бельбо, охоронця найбільшої таємниці людства. Таємниці, яка в остаточному рахунку зводилася до таємниці Карти.

Тут він зробив паузу, повну багатозначності, як і всі важливі паузи. Його стриманість щодо остаточного одкровення гарантувала правдивість усієї цієї історії. Для того, хто справді вірить у таємне передання (міркував Бельбо), ніщо не може бути промовистішим від мовчання.

«Це вельми, вельми цікаво», сказав Альє, виймаючи з камізельки табакерку і роблячи вигляд, ніби думає про щось інше. «А… що з картою?»

А Бельбо думав: збуджуєшся, старий підзиральнику, добре тобі так, з усіма твоїми позуваннями на Жермена ти всього лиш дурисвіт, який живе з гри в три карти, а потім ти любесенько купуєш Колізей у першого-ліпшого, хто перевершить тебе у дурисвітстві. Тепер я пошлю тебе шукати карту, аби ти зник у надрах землі, захоплений течіями, аби ти добре вперіщив головою об південний полюс якогось кельтського швореня.

І, напустивши на себе сторожкий вигляд, сказав: «Звичайно, в рукописі була й карта, тобто її детальний опис і вказівки щодо оригіналу. Це надзвичайно, ви й уявити собі не можете, наскільки елементарним є вирішення проблеми. Ця карта була доступна всім, будь-хто міг бачити її, тисячі людей упродовж століть щоденно проходили повз неї. З іншого боку, система орієнтації настільки проста, що достатньо запам’ятати принцип — і карту можна відтворити в будь-якому місці. Усе так просто і так неймовірно… Уявіть собі — я лише хочу пояснити свою думку — ніби карта була вписана в піраміду Хеопса, відкрита для очей загалу, і століттями всі читали, тлумачили, намагалися розшифрувати піраміду, бачачи в ній натяки і посилання на щось інше, але не відчуваючи невимовної, чудесної простоти цієї таємниці. Шедевр простодушности. І підступности. Тамплієри з Провену були чарівниками».

«Ви справді розбудили в мені цікавість. Чи не міг би я на неї глянути?»

«Мушу вам зізнатися, що я все знищив, десяток тих сторінок і карту. Я перелякався, ви ж розумієте, правда?»

«Ви хіба не хочете сказати мені, що знищили документ такої ваги…»

«Я знищив його, але, як я вам сказав, це одкровення має абсолютно простий характер. Карта криється тут», він торкнувся свого чола, його розбирав сміх, бо він згадав собі кумедну історію про німця, який говорив «усе тут у моя дупа». «Вже понад десять років я ношу її, ЦІо таємницю, у себе в голові, вже понад десять років карта криється отут», він знову торкнувся свого чола, «це схоже на манію, мене лякає влада, яку я можу отримати, якщо лишень вирішу прийняти спадок Тридцяти Шести Невидимих. Тепер ви розумієте, навіщо я переконав Ґарамона публікувати Розкриту Ісіду та Історію Магії. Я чекаю відповідного контакту». І тоді, щораз більше входячи у прибрану роль, він, щоб піддати Альє остаточному випробуванню, майже дослівно повторив полум’яні слова, що їх вимовив Арсен Люпен перед Ботреле у фіналі Порожнистого Шпиля : «У певні хвилини моя могутність викликає в мене памороки в голові. Я хмелію від сили і влади».

«Далебі, облиште, любий друже», сказав Альє, «а якщо ви обдарували надмірною довірою маячню якогось фанатика? Ви впевнені, що цей текст автентичний? Чому б вам не покластися на мій досвід у цих справах? Якби ви знали, скільки подібних одкровень я бачив упродовж свого життя, й за мною можна визнати принаймні ту заслугу, що я показав їх невірогідність. Мені б вистачило одного погляду на карту, щоб визначити її справжність. Я можу похвалитися деякою компетенцією, нехай скромною, але точною, у царині традиційної картографії».

«Докторе Альє», сказав Бельбо, «ви перший мені нагадаєте, що розкрита ініціаційна таємниця нічого не варта. Я мовчав стільки років, мовчатиму й далі».

І він мовчав. Альє теж, повіривши чи ні, переживав свою роль серйозно. Він ціле своє життя звик смакувати незглибимі таємниці, і тепер твердо вірив, що вуста Бельбо запечатані навіки.

В цю хвилину увійшла Ґудрун і оголосила, що зустріч у Болоньї призначено на п’ятницю опівдні. «Ви можете поїхати вранішнім швидким потягом», сказала вона.