Умберто Еко - Маятник Фуко

Однак відомо йому було, напевно, чимало, адже 1806 року він скликав асамблею французьких євреїв. Офіційні причини були банальні — намагання зменшити лихварство, забезпечити собі вірність юдейської меншини, знайти нові джерела фінансування… Але це не пояснює, чому він вирішив назвати цю асамблею Великим Синедріоном, що наводить на думку про директорію Зверхників, більш чи менш Невідомих. Насправді хитрий корсиканець знайшов представників єрусалимського крила і намагався звести докупи різні розкидані групи.

«Невипадково 1808 року військо маршала Нея опиняється у Томарі. Ви вловлюєте зв’язок?»

«Ми тільки це й робимо».

«Тоді Наполеон, готуючись до війни з Англією, має у своїх руках майже всі європейські осередки, а через французьких євреїв — має також єрусалимлян. Чого йому ще бракує?»

«Павликіян».

«Саме так. А ми все ще не вирішили, куди вони поділися. Однак нам підказує це Наполеон, який вирушає шукати їх там, де їх і слід було шукати — в Росії».

Зав’язнувши на століття у слов’янському регіоні, павликіяни, зрозуміло, реорганізувалися під марками розмаїтих російських містичних угруповань. Одним із впливових радників Александра І був князь Голіцин, пов’язаний з деякими сектами мартиністичного духу. А кого ми виявляємо в Росії за добрих дванадцять років до Наполеона, в ролі повноважного посла герцогів Савойських із завданням зав’язати стосунки з містичними гуртками Санкт-Петербургу? Де Местра.

На той час він уже втратив усяку довіру до будь-якої організації просвітлених, вони були для нього все одно, що просвітники, на яких лежала відповідальність за криваву купіль революції. Тоді він справді говорив, майже дослівно повторюючи Барруеля, про сатанічну секту, яка хоче завоювати світ, і мав на увазі, ймовірно, Наполеона. Отож, якщо наш великий реакціонер мав на меті перетягти на свій бік мартиністичні групи, це тому, що він виразно відчув: хоч вони черпали з тих самих джерел, що й французьке та німецьке неотамплієрство, все ж вони були вираженням єдиної ще не зіпсованої західним способом мислення групи — павликіян.

Однак план де Местра, як виглядає, не вдався. Єзуїтів вигнали з Петербургу 1816 року, і де Местр повернувся до Турину.

«Гаразд», сказав Діоталлеві, «ми знайшли павликіян. Облишмо Наполеона, якому, вочевидь, не вдалося здійснити свого наміру, інакше, опинившись на острові Святої Гелени, він, ляснувши пальцями, змусив би тремтіти своїх супротивників. Що ж відбувається тоді посеред усього цього люду? В мене аж тріскається голова».

«У половини з них вона таки тріснула», сказав Бельбо.

Хід Наполеона щодо євреїв викликав зміну курсу єзуїтів. Mémoires Барруеля не містили жодного натяку на євреїв. Але 1806 року Барруель отримує листа від якогось собі капітана Сімоніні, котрий нагадує йому, що і Мані, і Гірський Старець були євреями, що масонство заснували євреї, і що євреї проникли у всі тогочасні таємні товариства.

Лист Сімоніні, вправно пущений в обіг у Парижі, поставив у складне становище Наполеона, котрий щойно тільки ввійшов у контакт із Великим Синедріоном. Цей контакт, очевидно, стурбував також павликіян, адже в ті роки Священний Синод Московської Православної Церкви проголосив: «Наполеон сьогодні має на меті об’єднати всіх євреїв, яких Божий гнів розкидав по цілій землі, спонукати їх повалити Христову Церкву і проголосити Наполеона істинним Месією».

Добрий Барруель погоджується з ідеєю, що змова не просто масонська, а єврейсько-масонська. Між іншим, ідея цієї сатанічної змови була зручним засобом нападу на нового ворога, тобто на Високу Вендіту Карбонаріїв, а отже, на антиклерикальних отців Рісорджіменто, від Мадзіні до Ґарібальді.

«Але ж усе це відбувається на початку XIX століття», сказав Діоталлеві. «А великий антисемітський наступ починається наприкінці століття, з опублікуванням Протоколів Мудреців Сіону . Й ці Протоколи з’являються в російському регіоні. Отже, це ініціатива павликіян».

«Ясна річ», мовив Бельбо. «Нема сумнівів, що тут єрусалимська група розділилася на три гілки. Перша через іспанських та провансальських кабалістів стала натхненницею неотамплієрського крила, другу поглинуло беконіанське крило, і її прибічники стали вченими та банкірами. Саме на них накидаються єзуїти. Але є ще й третя гілка, яка формується в Росії. Велика частина російських євреїв — це дрібні крамарі й лихварі, а отже, на них криво дивляться бідні селяни; інша ж їх частина — оскільки єврейська культура є культурою Книги і всі євреї вміють читати і писати — поповнює ряди ліберальної та революційної інтелігенції. Павликіяни, які є містиками, реакціонерами і які нерозривно пов’язані з феодалами, проникають у двір. Очевидно, що в них з єрусалимлянами не може бути нічого спільного. Тож вони зацікавлені в тому, щоб дискредитувати євреїв, а через них — цього вони навчилися від єзуїтів — поставити у скрутне становище своїх зовнішніх супротивників, як неотамплієрів, так і беконіанців».