Умберто Еко - Маятник Фуко

Діоталлеві хитав головою і говорив мені тихо, що не слід відтворювати образи божественних речей і що все це епіфанії золотого тільця. Але йому було весело.

Раптом залу огорнув півморок і стіни засвітилися. Я зауважив, що вони були на три чверті покриті півкруглим екраном, на який мали проектуватися зображення. Коли зображення з’явилися, я зрозумів, що частина стелі та підлоги була зроблена з матеріалу, який відбивав світло, світло відбивали також деякі предмети, які раніше вразили мене своєю неоковирністю — блискітки, терези, щит, кілька мідних чаш. Ми занурилися у водянисте середовище, де зображення множилися, розділялися, зливалися з тінями присутніх, на підлозі відбивалася стеля, а на стелі — підлога, і все разом відбивало фігури, які з’являлися на стінах. Разом з музикою залою розійшлися ледь уловимі запахи, спершу індійські куріння, потім інші запахи, менш виразні, іноді неприємні.

Спершу півморок перейшов в абсолютну темряву, відтак, під протяжне булькання, кипіння лави, ми опинилися в кратері, де в’язка і темна речовина клубилася в переривчастому палахкотінні жовтого та синюватого полум’я.

Масляниста і клейка вода парувала догори, потому дощем або росою спадала додолу, а навколо блукав запах смородливої землі, дух плісняви. Я дихав повітрям могили, тартару, пітьми, навколо мене лилася отруйна рідина, протікаючи поміж язиками гною, гумусу, вугільного пилу, болота, посліду, диму, свинцю, лайна, ропи, чорніша чорноти, але тепер вона прояснювалася і з’явилися дві рептилії — одна голубувата, інша червонувата — з’єднані у своєрідних обіймах, кусаючи одна одну за хвоста й утворюючи щось на кшталт єдиної круглої фігури.

То було так, ніби я перепив алкоголю, я більше не бачив своїх товаришів, які зникли в півмороці, не впізнавав фігур, що ковзали поруч зі мною, відчуваючи їх як безформні, текучі обриси… Саме тоді я відчув, як хтось схопив мене за руку. Я знав, що це неправда, і все ж тоді я не наважився обернутися, щоб не зрозуміти, що я обманююся. Але я відчув парфуми Лоренци і лише тоді зрозумів, як сильно я її бажаю. То не міг бути ніхто інший, опріч Лоренци. Вона була там, аби продовжити бесіду, що складалася з шелесту, зі шкряботіння нігтів об двері, бесіду, яку вона перервала попереднього вечора. Здавалося, що сірка і ртуть з’єдналися у вологому теплі, яке примушувало пульсувати мою пахвину, але без ґвалтовности.

Я очікував Ребіса, андрогінного юнака, філософську сіль, увінчання Білого твору.

Мені здавалося, що я знаю все. Можливо, мені пригадалося прочитане за останні місяці, а можливо, Лоренца доторком своєї руки передавала мені свої знання, я відчував її ледь спітнілу долоню.

Мене здивувало те, що я бурмотів далекі імена, імена, які, як мені було, звісно, відомо, Філософи передали Білому твору, але ними я, можливо, трепетно прикликав Лоренцу — не знаю, а може, просто повторював сам собі, наче умилостивлювальну літанію: біла Мідь, непорочний Агнець, Айбатест, Альборах, освячена Вода, очищена Ртуть, Орпімент, Азох, Баурах, Камбар, Каспа, Хірургія, Віск, Хайя, Комеріссон, Електрон, Євфрат, Єва, Фада, Фавоній, Основа Мистецтва, дорогоцінний Камінь Ґівініс, Діямант Зібах, Зіва, Вельон, Нарцис, Лілія, Гермафродит, Гея, Іпостась, Гіле, Молоко Діви, єдиний Камінь, повний Місяць, Матір, жива Олія, Овоч, Яйце, Флегма, Точка, Корінь, Сіль Природи, листяна Земля, Тевос, Тінкар, Пара, Вечірня Зоря, Вітер, Віраґо, Скло Фараона, Сеча Дитяти, Шуліка, Плацента, Менструація, збіглий Раб, ліва Рука, Сперма Металів, Дух, Цина, Сік, Сірчана Мазь…

У смолі, яка тепер була сіруватого кольору, вимальовувався обрій зі скелями та всохлими деревами, за яким заходило чорне сонце. Відтак спалахнуло сліпуче світло і з’явилися блискучі образи, які віддзеркалювалися повсюди, створюючи ефект калейдоскопу. Тепер пахощі мали літургічний, церковний характер, я почав відчувати головний біль, важкість у чолі, я бачив препишну залу, вкриту золотистими аррасами, можливо, це була весільна учта, там був молодий княжої постави і молода, зодягнена у біле, потім літній король та королева на троні, поруч із ними — воїн і ще один король, темношкірий. Перед цим королем стояв невеличкий вівтар, на якому лежала книга, покрита чорним оксамитом і лампа в канделябрі слонової кости. Поруч із канделябром стояв глобус, що обертався, і годинник, увінчаний невеликим кришталевим водограєм, з якого текла рідина кольору крови. Над водограєм містився, здається, череп, із очниць якого виповзала біла змія…