Марек Краєвський: Голова Мінотавра

Один з поліцейських відкинув простирадло й затулив очі долонею. Другий вийшов з готелю в супроводі Зойфферта й глянув на небо, з якого сипав густий сніг. Елерс відвернувся спиною до нош і почав швиденько збирати своє приладдя у великі шкіряні валізи. Фон Гарденбурґ закурив другу цигарку, а на лакованих Ганзлікових черевиках затанцювали плями світла: він притьма піднявся сходами і, стукаючи підборами, кудись заквапився. Лише доктор Лазаріус схилився над тілом і невідлучним недопалком сигари, наче указкою, почав тицяти в нього, звертаючи увагу на важливі деталі. Моккові, який слухав ті розумування, здавалося, що він от-от задихнеться.

— Це зовсім неважко, пане Мокку, — Лазаріус показував недопалком на червоне м’ясо між носом та оком, — видерти людині півщоки. Чоловік зі здоровими зубами може таке зробити без жодних зусиль. Він зовсім не повинен мати підпиляних гострих зубів, як люди-леопарди в Камеруні. Авжеж, це можна легко зробити…

Мокк одним духом вихилив склянку содової. Марно. Відчуття було таке, наче його рот був заповнений тирсою.

— Те, що ви тут бачите, — Лазаріусова сигара помандрувала до паху дівчини, — це злиплі від крові рештки дівочої пліви.

Капітан простежив за рухом докторової сигари й ураз відчув у роті смак усіх страв, спожитих під час новорічного банкету. Спершу виник смак булки з лососем, маринованого язика й рулетиків з оселедця, потім філе судака, спаржі із шинкою в желе й телятини з білими грибами. Усі ці наїдки мали присмак прогірклої олії. Він схопив сифон, підніс його до рота й натиснув на ручку. Содова хлюпнула на язик, а тоді сифон забулькотів і виплюнув останні краплини. Мокк позбувся прикрого смаку, пересилив себе й знову глянув на тіло.

— Ці криваві потертості у формі півмісяців, — Лазаріус тицьнув на шию дівчини, — то сліди пальців та нігтів. Жертву задушили. Її зґвалтували, відгризли півщоки й задушили. Останнє напевне, уже насамкінець. Що вас так дивує, пане Мокку? — вираз жаху на Мокковому обличчі Лазаріус зрозумів як подив. — Адже це видно навіть на перший погляд. Помітні наслідки кровотечі зі щоки й крововиливи на статевих органах. Це означає, що він гриз і ґвалтував її, коли вона була ще живою.

У пересохлому роті капітан зненацька відчув присмак оцту. Кислота розлилася на язиці. Мокк кинувся до сифонів і почав ними трусити. Вони були порожні. Оцет викликав реакцію організму. І тоді Мокк побачив, як портьє облизує язиком пошерхлі губи й без тіні огиди вдивляється в худе біле тіло, із чийого обличчя познущалася якась тварюка. Згіркла олія й оцет опустилися вглиб Моккового стравоходу.

— Чого ти так витріщився, до дідька?! — гаркнув Ебергард, хапаючи портьє за вилоги брудної уніформи. — Ти, збоченцю, тебе це збуджує? Содової мені або пива, бігом, ти, собако!

Портьє обернувся, щоб утекти від нападника, а Мокк йому в цьому допоміг. Удар виявився точним. Лакований черевик поцілив портьє якраз під зад. За мить нещасний сховався за своєю стійкою.

— Що ви робите, Мокку? — фон Гарденбурґ аж нетямився від обурення. — Не можна так поводитися з людиною! Йдіть за мною! Покажу вам місце злочину. Зойфферте, сюди!

Ступаючи за шефом, Мокк почувався так, наче скрипіли не старі дошки сходів, а щось у його голові. Вона пухла з похмілля, болів шлунок. До того ж Ебергард почав страшенно позіхати й через це на очі набігли сльози. Капітан зашпортувався щомиті й лаявся, придивляючись, чи не подряпав, бува, свої лаковані черевики.

У невеличкій кімнатці стояло залізне ліжко, на якому була перина без підодіяльника й подушка. Крізь відчинене вікно залітали сніжинки. Біля нього знаходився умивальник з пощербленою мискою, який ховався за розчахнутими дверцятами шафи. Мокк підійшов до шафи й зачинив її. Але марно. За хвилину дверцята розчинилися самі, а звук, який вони при цьому видали, відлунив скреготом у Моккових скронях. Капітан вихилився з вікна й поглянув додолу. Газовий ліхтар на стіні розсіював довкола досить яскраве світло. Провулок був таким вузьким, що ним міг проїхати лише який-небудь спритний велосипедист, якому вдалося б, наче в слаломі, оминути переповнені смітники, рештки якихось меблів і діряві відра. Мокк поглянув угору. Поруч із вікном тяглася ринва. Один із гаків, які її підтримували, був нещодавно видертий зі стіни. Поруч капітан відчув дихання, що, як і його власне, відгонило алкоголем.

— Атож, капітане Мокку, — промовив фон Гарденбурґ, указуючи на край даху. — Злочинець дістався до кімнати саме так. Можливо, ринвою. Навряд він важив багато. Відірвався лише один гак. Якби в нього була, скажімо, ваша статура, зі стіни вилетіли б усі гаки, а злочинець лежав би зараз із переламаними руками й ногами он там, серед цього сміття.