Юрій Даценко - І стало світло…

– Ви маєте на увазі те, про що повідала вам селянська делегація?

– О, то ви в курсі! – всміхнувся Трингам і зиркнув на Керма. Той здивовано звів брови, наче не підозрював, на що натякає полковник. Від Якова не сховалася ця пантоміма.

– Так, я вислухав одного юнака, якому ніяк не вдавалось стриматися, щоби принаймні комусь не розповісти про те, чому став свідком.

– І що ви про це скажете?

– Моїх знань про військову розвідку, а тим паче про шпигунів, недостатньо, щоби скласти правильне враження про цю справу, пане полковнику.

– Але вашого поліційного досвіду мало б вистачити, аби зрозуміти, що справа варта уваги, чи не так?

– Ваша правда, – кивнув Яків. – Та, як на мене, ця справа потребує досконального дослідження, аби робити якісь висновки. Просто розповіді юнака в передпокої для мене особисто недостатньо. Можливо, та й напевне, ви знаєте більше за мене. В такому разі, якщо вас цікавить моя думка, прошу поділитися зі мною інформацією.

Трингам знову глянув на Керма й інших офіцерів. На його вустах блукала легка усмішка.

– Даруйте, пане Ровнєр, – полковник приклав правицю до грудей. – Не сприйміть за насмішку абощо.

– І на гадці не мав, – і собі всміхнувся Яків. Чоловікові полегшало на серці, адже дивні офіцерські переморгування йому справді не подобалися.

– Я просто хотів би дізнатися ваше бачення цієї справи. Не впевнений, що ми оперуємо більшим, як ви, обсягом інформації. Такий-то час, недільний вечір, яскравий промінь світла в напрямку від Меджибожа й у бік села, о такій-то годині опустився й погас. Усе. Погодьтеся, що цього мало, аби щось належно з’ясувати.

– А тим паче однозначно стверджувати, що це справа рук австрійських шпигунів, – продовжив Яків.

– Саме так, – погодився з ним полковник. – Уся ця розповідь здається мені такою неправдоподібною, що я й досі вагаюся, чи взагалі звертати увагу на селянські нісенітниці.

– Крім того, затримка близько трьох тижнів, – подав голос один з офіцерів, який до цього мовчав.

– Правильно, – знову кивнув полковник. – Якби сповістили відразу ж або принаймні наступного дня, то можна було би спробувати, так би мовити, гарячими слідами…

– Таки так, – погодився з офіцерами Яків. – Три тижні – суттєва затримка. За цей час могло не залишитися жодних слідів, жодних зачіпок.

– І знову – правда, – полковник Трингам пройшовся кабінетом, заклавши руки за спину. – Та я не можу ось так узяти й забути про це. Як командувач мушу реагувати на будь-які тривожні звістки. Навіть на нібито нісенітниці. Ще й напередодні маневрів.

– Розумію вас.

– А тому, – правив далі полковник, – зважаючи на те, що цими днями абсолютно все командування, весь офіцерський склад полку задіяні у підготовці, я ухвалив рішення доручити цю справу вам.

– Мені? – Яків не повірив власним вухам.

– Так, вам. Ви маєте чималий досвід роботи у поліції, вільно почуваєтеся в заплутаних справах не лише медичного плану, – Трингам підступив до столу і розшукав серед паперів кілька аркушів, вочевидь із характеристикою на Якова, отриманою із проскурівської поліційної управи. – Ви якнайкращий кандидат на виконання мого особистого доручення.

– Вашого особистого… – Яків усе ще не міг оговтатися.

– Розцінюйте це не тільки як доручення, – голос полковника потеплішав і став більш проникливим, – а й як прохання. Ми сподіваємося на ваш досвід та ваше добре ім’я.

– У такому разі, – Яків зітхнув і розвів руками, – не смію відмовити.

Ровнєр розкусив майстерний хід Трингама – кількома влучними словами, приязною інтонацією та грамотними лестощами завоювати довіру співрозмовника, а тоді дати йому доручення, апелюючи до дружніх взаємин. Бо ж хіба відмовиш приятелеві? Тим паче, коли про послугу просить не абихто, а сам полковник! Звісно, він міг би просто наказати, і Яків мусив би скоритися, незважаючи на цивільний статус. Але Трингам учинив набагато мудріше. Він одним махом налагодив дружні стосунки з Яковом і доручив йому справу вже не як звичайному цивільному, а як приятелеві. Нехай! Зрештою, до маневрів справді залишалося кілька днів, які потрібно було чимось заповнити. То чому б і не з’їздити до недалекого села, ще й коли, зважаючи на подальші запевнення Трингама, всі витрати полк візьме на себе.

Одначе жодних детальних інструкцій полковник давати не збирався. За його словами, він цілком довіряв досвіду та майстерності Якова і був певен, що безпосередньо на місці той докопається до суті справи.