Гилберт Честертон - Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна

Крей стримано і ввічливо представив гостя як доктора Омана, та, дивлячись на обличчя полковника, отець Бравн здогадався, що вони — суперники, знає про це Одрі чи ні. Доктор Оман був дуже елегантно одягненим джентльменом приємної зовнішности. Та священик строго сказав собі, що потрібно добре ставитися навіть до тих, у кого загострена борідка, змащена косметичним воском, у кого малі руки і чудова дикція.

Здавалося, Крея особливо дратувало, що доктор тримає у руці молитовник.

— Я не знав, що це належить до ваших зацікавлень, — доволі неввічливо промовив він.

Оман не образився, а лише розсміявся.

— Так, я знаю, це мені більше пасувало б, — сказав він, поклавши руку на товсту книгу. — Довідник ліків, отрут й инших препаратів. Та ця книга надто велика, щоб її брати до церкви. — Він закрив книгу, і отець Бравн помітив у його рухах якийсь поквап і збентеження.

— А всі ці списи й инші диковинки, напевно, з Індії? — запитав священик, щоб змінити тему розмови.

— Звідусіль, — відповів доктор. — Майор Петнем — людина з досвідом, він побував і в Мексиці, і в Австралії, і навіть, наскільки мені відомо, на якихось островах, де живуть людоїди.

— Сподіваюся, куховарити він навчився не там, — промовив отець, роздивляючись чудернацькі посудини, що були розвішені на стіні.

В цей момент у дверях з’явилося веселе обличчя Петнема.

— Ходімо, Крею, — вигукнув він. — Ваш ленч уже готовий. А дзвони кличуть усіх тих, хто зібрався на месу.

Крей пішов нагору, щоб перевдягтися. Доктор Оман і міс Ватсон пішли вниз вулицею з иншими парафіянами, які прямували до храму. Та отець Бравн помітив, що доктор двічі озирнувся, уважно вдивляючись у будинок Петнема, а потім навіть визирнув з-за рогу.

Священик виглядав спантеличеним.

— Він не міг бути у смітнику, — бурмотів він, — не у цьому одязі. А може, він був там раніше?

Коли отець Бравн розмовляв з людьми, то був чутливим, наче барометр. Та сьогодні він був чутливим, наче носоріг. Всупереч всім неписаним законам він таки засидівся у гостях аж до ленчу, приховуючи свою невихованість потоком кумедної але безпотрібної балаканини. Це виглядало особливо дивно тому, що він відмовився від запропонованої їжі. На столі перед майором та полковником з’являлися все нові, щоразу вишуканіші наїдки, а священик сумирно жував шматок хліба, повторюючи, що сьогодні — піст. Він навіть не випив води, хоча попросив налити повний бокал. Зате говорив він, не вмовкаючи.

— А знаєте, я зроблю для вас салат! — раптом вигукнув він. — Я особисто його не їм, а от готувати навчився майже досконало! Листя салату у нас є, це добре.

— На жаль, це все, що у нас є, — з посмішкою відповів майор. — Ви ж пам’ятаєте, що гірчиця, оцет та олія зникли разом з посудом і таємничим злодієм.

— Я знаю, — дещо невиразно відповів отець Бравн. — Завжди боюся, що щось подібне може трапитись. І саме тому постійного ношу зі собою пляшечки зі спеціями. Я, знаєте, так полюбляю салат!

І на величезний подив присутніх, він вийняв з кишені свого жилета перечницю і поставив на стіл.

— Я ніяк не можу збагнути, навіщо злодій забрав гірчицю, — безтурботно продовжував він, виймаючи з иншої кишені гірчичницю. — Напевно, для гірчичників… А оцет йому навіщо? — і він вийняв пляшечку з оцтом, — я щось ніколи не чув про лікування оцтом. А навіщо йому олія? Де ж вона? О, знайшов.

Його балакучість на мить припинилася, коли він підняв очі і побачив у саду те, чого не бачив ніхто з присутніх: на газоні стояв доктор Оман і пильно дивився у бік кімнати. Поки священик дивився на постать у саду, полковник Крей спромігся втрутитися у цей невпинний монолог:

— Ви — дивовижна людина, — промовив він. — Варто було б послухати ваші проповіді, якщо вони такі ж кумедні, як і ваша манера поведінки.

Його голос раптом дивно змінився, і він відкинувся на спинку стільця.

— Проповідь є у цих малих посудинах для спецій, — серйозно промовив отець Бравн. — Ви чули про гірчичне зерно і елей милосердя? А щодо оцту, хіба солдат може забути того солдата, який, коли зайшло сонце…

Полковник Крей раптом хитнувся вперед і схопився за скатертину.

Отець Бравн поклав дві повні ложки гірчиці у бокал з водою, розмішав, а потім підвівся і несподівано різко промовив:

— Пийте!

І в цю ж мить до вікна підбіг доктор Оман, вигукуючи:

— Я потрібен? Його отруїли?

— Майже, — сказав отець Бравн, ледь помітно посміхаючись, бо блювотне вже подіяло. Крей лежав у кріслі, важко дихав, але він був живий.