Гилберт Честертон - Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна

І він пішов, безжалісно топчучи квіти, просто на людей з рушницями, та за ним, окрім Френка, ніхто не пішов. Поет помітив, що Ецца спокійно стоїть посеред галявини, тримаючи руки в кишенях, а його довге іронічне обличчя ніби ще більше видовжилося у вечірньому світлі.

— Ти, Мускарі, думав, що з мене нічого путнього не вийшло, — сказав він, — і що лише ти досягнув якихось успіхів. Та мої успіхи більші, ніж твої, й історія пам’ятатиме про мене, а не про тебе. Поки ти писав свої поеми, я їх втілював ужиття.

— Ходи сюди, кажу ж тобі! — голосно сказав Мускарі. — Що ти якісь дурниці верзеш? Нам треба врятувати леді та її родину. Та що ж ти за людина?!

— Я — Монтано, — голосно промовив дивний гід. — Це я — король грабіжників. Ласкаво просимо до нашого літнього палацу.

Поки він говорив, з хащів вийшли ще п’ятеро озброєних чоловіків, і зупинилися, чекаючи на подальші розпорядження. Один з них тримав у руці якийсь папір.

— Це затишне гніздечко ми звили, так би мовити, щоб організовувати тут пікніки, хм, — продовжував гід-розбійник, і на його обличчі з’явилася крива й зловісна посмішка. — Ця галявина, і печери отам, унизу, ми називаємо Грабіжницьким раєм. Цю місцину неможливо помітити ані зверху (як ви могли переконатися), ані знизу. А це краще, аніж неприступна фортеця. Ось тут я й оселився, і тут я й помру, якщо, звичайно ж, жандарми не знайдуть мене. Я не належу до тих розбійників, які «захищаються до останнього», хоча це краще, аніж отримати останню кулю.

Усі приголомшено слухали його, затамувавши подих, лише отець Бравн полегшено зітхнув, тримаючи в кишені маленький флакончик.

— Богу дякувати! — пробурмотів він. — Це більш вірогідно. Цей флакончик належить ватажку розбійників. Він не хоче, щоб вороги схопили його, як колись Катона. [6] Йдеться про Катона Молодшого, правнука Катона Старшого Цензора, який був противником Цезаря, а після поразки Помпея у 46 р. до н. е. закінчив життя самогубством (прим. перекл.)

Король розбійників продовжував говорити, його голос лунав так само люб’язно, й водночас погрозливо.

— Залишилося лише розповісти, — сказав він, як я розважатиму своїх гостей, і що я можу їм запропонувати. — Мені не потрібно розповідати вам про старовинний звичай викупу, який мені випало здійснити; зрештою, це стосується лише частини вашої компанії. Преподобного отця Бравна і прославленого сеньйора Мускарі я звільню завтра вранці, і мої люди проведуть їх у безпечне місце. Даруйте мені мою простакуватість, та у поетів і священиків грошей немає. І тому я дозволю собі висловити своє захоплення класичною літературою та благоговіння перед святою Церквою.

Він зробив павзу і знову неприємно посміхнувся. Отець Бравн закліпав очима й почав прислухатися уважніше. Ватажок розбійників узяв в одного з чоловіків папір та продовжив, заглядаючи у написане:

— Решта моїх намірів чітко висловлено у цьому документі, який я зараз дам вам прочитати. А потім його вивісять у всіх селах та на гірських роздоріжжях. Я не хочу втомлювати вас своєю педантичністю, отож перейдімо до суті. У цьому листі я сповіщаю, що взяв у полон англійського мільйонера, містера Самюеля Херроґіта, і знайшов у нього дві тисячі фунтів, які він віддав мені. В наших умовах було б аморально говорити людям неправду, тому доведеться це втілити вжиття. Сподіваюся, що містер Херроґіт-старший сам віддасть мені ці гроші.

Розчервонілий банкір похмуро подивився на гіда-розбійника, зараз він був схожий на залякану тварину. Здавалося, містер Херроґіт втратив рештки своєї мужности. Тремтячою рукою він вийняв з нагрудної кишені в’язку листів та грошей і віддав розбійникові.

— Чудово! — вигукнув той. — Поки що все йде просто чудово. Наступна справа — викуп. Я вимагаю у друзів сім’ї Херроґіт ще три тисячі фунтів, що, я просто впевнений у цьому, ображає сімейство Херроґіт такою помірною оцінкою їхньої важливости. Не буду від вас приховувати, що цей документ містить традиційні фрази про різні неприємні речі, які можуть трапитися у разі невиплати зазначеної суми. А тимчасом, пані й панове, я пропоную вам усі можливі зручності, вино і сигари. Отож, дорогі гості, ласкаво просимо у Грабіжницький рай.

Впродовж усього часу, коли він говорив, обдерті й сутулі чоловіки з рушницями безшумно з’являлися з різних боків галявини. Їх було так багато, що навіть Мускарі зрозумів: прорватися крізь таку охорону буде просто неможливо. Він роззирнувся довкола. Міс Етель утішала батька, бо її любов до нього була неймовірно сильна і щира, набагато більша, аніж гордість за його успіхи. Мускарі був нелогічний, як усі поети і закохані, тому поведінка юної леді викликала у нього і роздратування, і захоплення. Він сховав свою зброю і, насуплений, упав на траву. Священик сів поруч, Мускарі повернув до нього свого орлиного носа і роздратовано запитав: